Чи має Україна достатньо сил і засобів для ведення інформаційної війни? Взагалі інформаційна війна не новинка. З давніх часів дезінформація та пропаганда допомагали полководцям досягати успіхів у битвах. Військові доволі швидко зрозуміли, які саме можливості надає вміле використання інформації. І з часом, а точніше з розвитком технологій отримання та передачі інформації, методи ведення «непомітних війн» вдосконалювалися. Серед найцікавіших і, головне, найбільш підтверджених інформаційних операцій можна назвати морську битву між грецькими й турецькими військами поблизу острова Пафос 1974-го. Греки так вміло провели розвідку та посіяли дезінформацію, що турецька авіація атакувала власний флот. Результат — знищення турецького есмінця та пошкодження ще двох, втрачений літак і близько сотні загиблих моряків. Варто також згадати операцію «Буря в пустелі», проведену американцями в Іраку 1991 року. Тоді серед місцевого населення вперше безплатно розповсюдили радіоприймачі, налаштовані на одну фіксовану частоту. Так американська пропаганда досягла вух іракців. Не пасуть задніх тут і британці. На їхньому рахунку одна з наймасштабніших операцій під назвою «Баррас», проведена 2000-го в Сьєрра-Леоне. Зі звичайного пошуку та рятування військовополонених вона перетворилася на складний багатокроковий захід, що включав глибоку розвідку, легендування, залучення численного контингенту для прикриття, складні логістичні схеми з перекидання персоналу, відстеження мобільних телефонів, штурм за участю десантників та спецпризначенців. І все це заради п’яти британських військових. Їх змог­ли врятувати, при цьому британці захопили таку кількість терористів, що, як згадує один із учасників, частину були змушені знищити, бо для всіх просто бракувало місця в гелікоптерах. У 2010–2011-му світ сколихнула новина: вперше комп’ютерний вірус зміг потрапити до захищеної інформаційної системи управління АЕС в іранському місті Бушер. Горезвісний Stuxnet завдав достатньо шкоди, щоб відкинути іранську атомну програму на кілька років назад. Пізніше, шукаючи причини несправностей, сліди цього вірусу знайшли в системах управління енергетикою низки європейських країн. Насправді таких прикладів більше, ніж здається. Але є й ті, що значно ближчі для України. Достатньо згадати одну з найуспішніших інформаційно-психологічних операцій — «русскую вєсну». Вчасне проведення дало змогу російським військам фактично без жодного пострілу й без втрат захопити цілий півострів і створити передумови для початку агресії на Сході України. Що саме стало запорукою успіху цієї кампанії? Звичайно, ретельне планування та підготовка. Робота з кримським населенням розпочалася ще в 2000-х і перейшла в активну фазу після Помаранчевої революції. За часів Януковича Росія взялася за втілення фінальної частини операції, а Майдан лише вніс корективи щодо старту анексії. Ця зухвала авантюра змогла реалізуватися за умови надпотужного інформаційного впливу країни-агресора. Зараз уже забуваються основні меседжі російських телеканалів тих часів: «Потяги дружби», «Правий сектор», «Беркут» захистив Крим», «Київ заборонив російську мову», «Кримська самооборона» та «Військова форма, яку можна купити в будь-якому магазині». Але тоді це потрапило в підготовлену свідомість і дало гіркі плоди, як-от недовіра до своєї влади, невіра навіть власним очам, упевненість у діях «доброго царя» Путіна, референдум та ейфорія «Кримнаш». Після цього був Донбас. «Розіп’ятий хлопчик», «американські приватні військові кампанії», «клаптик землі та раби», «зґвалтовані пенсіонери», «штурмовик, який збив Boeing під наглядом іспанського авіадиспетчера» — за кожним «хітом» російської пропаганди тягнеться довгий кривавий слід. Слова з телеекранів налаштували мирних мешканців проти власних сусідів, змогли налагодити потік найманців для «народних республік» та розв’язати справжню війну. І зараз, попри певне зменшення інтенсивності класичних бойових дій на фронті, інформаційні битви не стихають ані на секунду. Російська «фабрика тролів», або «ольгінці» (перший офіс організації містився в Ольгіні, історичному районі Санкт-Петербурга), щодня генерує потік негативної інформації за визначеними темами. Сотні фахівців пишуть статті, ведуть блоги й коментують події в соціальних мережах. Роб­лять це не завжди професійно, тому періодично можна помітити, як абсолютно різні за віком, статтю чи місцем проживання люди раптом одночасно починають поширювати абсолютно однакові думки, навіть орфографічні помилки часто ті самі. Звичайно, дивлячись на війну в Україні вже протягом трьох років, цивілізований світ теж нарешті починає замислюватися над власним майбутнім. Доказом цього є ухвалення Європарламентом 23 листопада резолюції щодо протидії російській пропаганді. У документі російські фонди та інформаційні агенції визнані загрозами на рівні терористичних організацій «Аль-Каїда» та «ІДІЛ». Попереду в європейських політиків найважче — фінансування цієї боротьби. Для порівняння: річний бюджет тільки Russia Today становить близько €8 млрд, тоді як оперативна робоча група ЄС зі стратегічних комунікацій (серед завдань якої викриття та донесення до аудиторії ЄС фактів дезінформації з боку РФ) наступного року, можливо, отримає лише €8 млн. А поки європейські політики тільки беруться до роботи, як, утім, й українські, всі сподівання на волонтерів. Наприклад, польський публіцист Мартін Рей створив у Facebook сторінку «Російська п’ята колона в Польщі», де публікує матеріали про діяльність «польських націоналістів», які тим чи іншим чином пов’язані з РФ. Що може Україна протиставити таким силам і бюджетам? Насправді не так мало. За ведення інформвійни офіційно відповідають підрозділи ГУР та новостворені ССпО. Неофіційно, як і на класичному фронті, тут також є свої волонтери та добровольці. І їм уже є чим здивувати противника. Так, одним із головних досягнень можна назвати створення з нуля та активну роботу системи розвідки на основі відкритих джерел (OSINT — Open Source Intelligence). Інформацію по дрібці збирають із мас-медіа, соціальних мереж. Такий вид розвідки вже давно є нормою для країн НАТО, але в Україні це поки що новинка. Проте результати роботи тих молодих підрозділів уже вражають: саме завдяки їм було підтверджено перебування регулярної російської армії на Донбасі, вони долучилися до збору даних для міжнародного розслідування щодо малайзійського Boeing МН17. У цій роботі військовим допомагають і волонтери. Найвідоміша міжнародна спільнота InformNapalm уже не раз довела свою ефективність. Результати її розслідувань були представлені українською делегацією в ПАРЄ. Інший напрям — боротьбу з викривленою інформацією — взяла на себе спільнота StopFake і зараз розповсюджує дайджести російської брехні майже всіма європейськими мовами. Крім того, учасники спільноти постійно проводять тренінги з виявлення та перевірки фейків для іноземних та українських журналістів. Креативна відповідь російським пропагандистам — радіо «Армія FM» — ще один цікавий інструмент інформаційного протиборства. Радіостанція починалася як канал, створений військовими й лише для військових у зоні АТО. Але зараз «Армія FM» поступово набуває популярності й серед цивільних мешканців Донбасу. Дедалі частіше військову хвилю можна почути у звичайних кафе чи магазинах на Донеччині. Були проблеми з отриманням частот у деяких містах, проте зараз зона мовлення радіостанції зростає. А це означає, що в найгарячіших точках країни люди зможуть нарешті почути об’єктивні новини. Поступово покращується підготовка «інформаційних бійців». Унікальність професії та велика кількість потрібних навичок значно ускладнюють цей процес. На відміну від навчання стрільця чи водія підготовка спеціалістів з інформаційного протиборства триває довше та потребує значно більше ресурсів. Часу на відновлення потенціалу частини інформаційно-психологічних операцій (ІПсО) необхідно теж набагато більше, ніж, наприклад, танкового підрозділу. Але за правильного підходу й користі від таких фахівців буде більше. Сьогодні в навчанні допомагають іноземні партнери, насамперед інструктори з Канади, Литви та США. Здобуті знання відпрацьовуються на щорічних українсько-американських військових навчаннях Rapid Trident («Швидкий тризуб»). Хоча, як зізнаються їхні учасники, не всі зарубіжні колеги поспішають ділитися секретами майстерності. А деякі інструктори кажуть, що й самі не до кінця знають, як боротися із загрозами, які постали перед Україною. Звичайно, лишається багато проблем. Серед головних — нерозуміння важливості питання інформаційних війн у вищого державного та військового керівництва. У більшості випадків операції проводяться не завдяки, а попри застарілі державні механізми. На відміну від офіцерів НАТО не всі українські командувачі вищого рівня розуміють переваги застосування інформаційної зброї. На фахівців ІПсО дивляться як на «замполітів» і ставлять невластиві завдання чи взагалі заважають працювати. Болюче питання — фінансування. Як і на звичайному фронті, офіцери виконують великий обсяг роботи лише зі своєї ініціативи та власним коштом. Багато в чому допомагають волонтери. Один із недавніх прикладів — розповсюдження листівок над Донецьком із безпілотників під час святкування 9 травня. Операцію провів волонтерський фонд «Сестри перемоги», бо в Збройних сил наразі немає власних БПЛА для виконання цих завдань. Отже, попри постійний інформаційний вплив противника, Україна змогла вистояти та з допомогою партнерів починає розвивати власний потенціал інформаційно-психологічного протиборства. З огляду на політичний курс та географічне положення Україна так чи інакше змушена бути щитом для захисту західного світу від амбіцій Росії. У складі НАТО або інших альянсів чи взагалі самостійно. А це означає постійне покращення власної системи інформаційної протидії: навчання військових, вдосконалення технічних засобів, підтримка з боку влади. Своєю чергою, українське суспільство — від звичайного громадянина до очільників країни — також має навчитися фільтрувати й перевіряти інформацію, стати стійким до зовнішніх інформаційних атак. За матеріалами видання "Український тиждень"