Києво-Печерська лавра здавна притягує до себе увагу і тисячні потоки паломників.Нещодавно увагу до святині українського народу, що внесена у список Світової культурної спадщини ЮНЕСКО, привернули активні дії Кабміну і керівництва монастиря по виселенню із території Києво-Печерської лаври установ, які не мають стосунку до заповідника і монастиря.
Можна припустити, що після відселення непрофільних установ, серед яких майстерні Спілки художників України, Національна історична бібліотека, музеї театрального і декоративно-ужиткового мистецтва, фондосховища, Академія керівних кадрів культури, інфекційна лікарні, у невідомому напрямку (спеціалізованих вільних будівель, куди б могли переселити ці установи - немає) несанкціонована реконструкція і перебудова без погодження з чинним законодавством торкнеться і Верхньої лаври.
Як відомо, історія з наявністю на території Лаври світських закладів і намаганнями їх виселити тягнеться давно.
Монастир було засновано в 1051 році, коли монах Антоній поселився у викопаній на схилі гори печері. Незабаром до нього приєдналися однодумці, які розширили печери і розбудовували наземні споруди. Будівництво тривало віками, ансамбль споруд, відповідно, має різне датування, деякі фрагменти 11-12 сторіччя, основна забудова 18-19 та початок  20 сторіччя.
Увесь цей час вся територія Лаври, у межах оборонних стін 17 сторіччя являла собою цілісний монастирський комплекс, з різними за функцією приміщеннями, від храмів, трапезних і дзвіниць, до цілого ряду допоміжних приміщень: келій, резиденцій, гостинних дворів, друкарні, іконописних майстерень, свічного заводу, ризниць, господарчо-побутових і складських приміщень.
Після приходу до влади комуністів у 1917 році - все майно монастиря було оголошено народним надбанням, а сам монастир незабаром закрили і через деякий час відкрили тут музейне містечко.
У 1941 року, під час Другої Світової Війни, було підірвано Свято-Успенський собор.
У червні 1988 року новоствореній Печерській громаді було повернуто територію Дальніх печер зі всіма наземними спорудами і печерами, а в 1990 році передана територія Ближніх печер. З цих часів триває виселення установ, що не мають відношення до монастиря, серед яких були і промислові об’єкти і гаражі.
Приймаючи до уваги винятковість архітектурного ансамблю, роль Лаври в розвитку української і світової культури, науки й освіти, 14 сесія міжнародного комітету ЮНЕСКО у 1990 році внесла Києво-Печерську лавру в "Список Всесвітньої Культурної Спадщини ЮНЕСКО”.
У 1995 році керівництвом України було вирішено, що руйнація Успенського собору завдала непоправної шкоди не тільки архітектурному ансамблю Заповідника, а й історичному обличчю Києва. Згідно з указом президента Успенський собор було відбудовано в 1999-2000 роках.
Хоча з точки зору автентики споруди її значення, як культурного надбання втратилося, вважали за необхідним відтворити образ і зовнішні форми собору, що є винятковою справою, і цей виняток прописано у законодавстві. Звичайно, спосіб будівництва, конструктивні особливості і будівельні матеріали були не ті, що використовувалися у 12 сторіччі.
Такий метод відтворення пам’яток є неоднозначним у світовій практиці, адже не відбудовується грецький Парфенон, римський Колізей чи єгипетський Сфінкс. Для світової культури наявність "макету” справжньої споруди  не може замінити оригінал, нехай навіть значно поруйнований. Україна у даному випадку скористалася саме винятковим способом, який може поширюватись тільки на унікальні споруди.
Історико-культурний заповідник, створений у Лаврі у 1926 році, мав забезпечувати охорону і реставрацію національних художніх цінностей, архітектурного комплексу Києво-Печерської лаври.
Після того, як територія Лаври була поділена між монастирем і заповідником, відповідальність за збереження автентичних споруд, що залишилися, все рівно залишилася обов’язком держави.
Згідно з картою охоронної зони монастиря, що є на сайті ЮНЕСКО, територія Лаври знаходиться під охороною разом зі спорудою відновленого Успенського собору.