З ПИТАННЯ РОЗМІЩЕННЯ БАНЕРНОЇ РЕКЛАМИ ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА ТЕЛ.0685860339
Головна » 2014 » Лютий » 11 » Про шляхи, цивілізації та стратегічні рішення
12:10
Про шляхи, цивілізації та стратегічні рішення
В ліберальному українському виданні ,,Тиждень” № 4 (324) 24-30 січня 2014, яке друкує десидентські публікації, розміщено інтерв’ю з урядовим уповноваженим з питань співробітництва з РФ, державами-учасницями СНД, ЄврАзЕС та іншими регіональними об’єднаннями, секретарем Комітету з питань економічного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії, доктором економічних наук, професором, членкором НАНУ Валерієм Мунтіяном, з яким спілкувався журналіст Юрій Радченко. В структурній ієрархії диктату, який діє на території співтовариства українців, Валерій Мунтіян є науковцем проституйованим до державного диктату. В публікації використовуються поняття в дещо іншому розумінні, яке відмінне від прийнятої семантики, зокрема: соціум - група, конгломерат індивідів, об’єднаних на основі виконання завдань, життєво важливих як для індивіду так і групи в цілому; держава – соціум з ієрархією структури, оформленої етико-юридичними, політичними, моральними та будь-якими моральними нормами, та структурою диктату, яка забезпечується як формами фізичного примусу (включаючи фізичне знищення), так і формами духовної репресії; диктат – це всезагальна категорія буття індивіду та соціуму, яка об’єднує всі сутності, пов’язані з функціональною та гедоністичною структурною ієрархією будь-якого людського співтовариства, що еволюціонує по формі та ґрунтується на сукупності іманентних структур та мотивацій розуму; проституція – органічно-інтроспективне прийняття (в різному ступені свідоме) основ диктату, духовний конформізм, формальна індиферентність у відношенні до диктату з метою задоволення індивідуального гедонізму. Зазначені положення можуть видатися спрощенням, вульгаризацією безмежної складності соціального світу, якщо не враховувати духовний конформізм всіх причетних до диктату та об’єднання тих які не вписуються в межі примітивного гедонізму диктату в масу пригнічуваних, включно з формально індиферентними, тобто людей, формально та внутрішньо не причетних до структури диктату, але внаслідок відсутності життєвої активності не протидіючих диктату внутрішньо, духовно та матеріально, активно. Звичайно, це не означає ідентичності інтегрального психофізіологічного генотипу в різних ієрархічних прошарків диктату, але означає єдність як пролонгованих, так і конкретних (які є наслідком перших) установок та мотивацій, а саме: індивідуальний гедонізм у всіх формах – від примітивного задоволення скотів до вишуканого гедонізму деспотів; любов до влади, яка в кінцевому підсумку призводить до гедонізму; підсвідоме не сприйняття побутових обов’язків і т.ін. Саме стереотип мотивацій субструктур диктату забезпечують його транснаціональну, трансоціальну, трансчасову стабільність, не дивлячись на відмінність людей та обставин. Читач може заперечити, що немає двох однакових людей, а так само їх різноманітність є двигуном історії. Абсолютна різноманітність, тобто відсутність стереотипних домінант, неможлива з причин фізіологічних, нейроанатомічних, психосоціальних та за наявності створила б не соціум, а натовп, який не еволюціонує, а вимирає та вибуває. Соціум не еклектична сукупність, а структура з різноманітних, але пошарово-подібних за своїми переважаючими домінантам індивідів. Насправді, наявність в різний час та різних по величині соціумів, які випадають із структур диктату, як ось: гімнософісти Індії, пірати, анархісти, пізніше хіпі і т.ін – ніяк не впливає на існування в межах тієї чи іншої системи диктату переважної чистини людства. Революціонери всіх часів свідомо не віднесені до контрдиктатних соціумів, оскільки будь-яка група, соціум, який ставить собі за мету знищення однієї формальної структури диктату, невідворотно ставить іншу – встановлення нової форми диктату (включно з вищими прошарками ієрархії) зі видозміненою структурою, ієрархією, але з незмінною сутністю – диктатом, примусом, конформізмом життєвого укладу, законів, звичаїв, табу і т. ін. Повертаючись до інтерв’ю з науковцем, журналіст запитав: ,,Хто виробляє стратегії для політичних та економічних рішень уряду, зокрема тих, у розробці яких бере участь Комітет з питань економічного співтовариства Українсько-російської міждержавної комісії? Науковці й аналітики можуть розробляти різні ,,дорожні карти”, але хто їм вказує напрямок тієї ,,дороги”? Доктор наук Валерій Мунтіян відповів: ,,Розробку стратегічних рішень ініціюють уряд, Адміністрація президента, Комітет економічних реформ, центральні органи виконавчої влади. Активно залучаються до цієї роботи громадські організації, асоціації товаровиробників, підприємців та роботодавців, наукові центри. Адже головним критерієм для нас є якість стратегічного документа, де повинні бути враховані перш за все національні інтереси України, передбачені тенденції розвитку, проаналізовані внутрішні та зовнішні ризики. Проте для стратегії первинними є стратегічний задум та стратегічний план. А для дороговказу потрібне системне, цілісне світосприйняття. Через це спочатку повинна бути сформована ідеологія розвитку країни, а вже потім стратегія як механізм та інструмент оптимізації досягнення мети. І до цього завдання треба підійти комплексно, системно, з урахуванням усіх факторів. Адже ситуація складна: світ нестабільний, цивілізації на межі зіткнення, йде складна трансформація індустріальної світової системи у постіндустріальну. Вибір у нас є. Але ми повинні залишитися на своїй землі, через яку проходить стратегічний шлях між Заходом і Сходом, між Європою та Азією. Ми на тому шляхові знаходимося. Для тих хто живе прямо на дорозі, ідея перекриття її ,,китайською стіною” що ліворуч, що праворуч є однаково хибною! В обох випадках зникне власне дорога, а отже, зникне власне дорога, а отже зникне і наша економіка. Це метафора, але її взято з реального стану речей.” Доволі гнітюча відповідь, очевидно для обґрунтування посилення диктату та узурпації свободи громадян. Очевидно мова йде про Далекий Схід, але й там люди потерпають від диктату. Цивілізація одна, й розвивається вона завдяки еволюції диктату, а саме посилення інтроспективного впливу на особу. Відмінність народів полягає у відношенні до свободи особи, одні вважають її благом для особи, а інші вважають злом. В деяких народів навіть згадка про свободу людини може вартувати життя. Вважаємо, що варто почати з пропаганди поміркованого способу життя на прикладі ієрархів та провідників диктату, а також припинити обертатись на марксизм. Необхідно прийти до розуміння, що держава не є благом для свободи особи. Можливо, треба навчитись жебракувати. Адже навіть християнські апостоли жебракували. З приводу будівництва держави на дорозі зазначимо наступне. ,.Нечистим” місцем, непридатним для будівництва, українці, як інші слов’янські народи, вважали дорогу, стежку. Цієї заборони ретельно дотримувались поліщуки: ,,Не будували на дорогах і стежках” (с. Сновидовичі Рокит. Рвн.), ,,На дорогах не хотєлі ставити хату” (с. Журкевичі Ол. Жт.). Заборона зводити житло безпосередньо біля шляху (який, за повір’ям належить чортові) відома українцям з Буковини: ,,На дорозі – де плай – хату класи не можна, бо всі можуть вимерти, хтось скалічіє, хата буде пустков” (с. Буки Мал. Жт.), ,,Хату не можна строїти на дорозі і перехресті – не буде ладу в хаті” (с. Горинь Мал. Жт.). В основі заборони будувати на дрогах та стежках лежать архаїчні слов’янські уявлення про шкідливий вплив нечистих мерців на живих. Адже дорога (стежка) в давнину булла місцем поховання : ,,Ніяких будівель не будувати на дорогах, бо дорога – вєчна, єю люди ходять; людина вмре, а душа її по дорозі ходить” (c.Бігунь Овр. Жт.).
В ліберальному українському виданні ,,Тиждень” № 4 (324) 24-30 січня 2014, яке друкує десидентські публікації, розміщено інтерв’ю з урядовим уповноваженим з питань співробітництва з РФ, державами-учасницями СНД, ЄврАзЕС та іншими регіональними об’єднаннями, секретарем Комітету з питань економічного співробітництва Українсько-російської міждержавної комісії, доктором економічних наук, професором, членкором НАНУ Валерієм Мунтіяном, з яким спілкувався журналіст Юрій Радченко. В структурній ієрархії диктату, який діє на території співтовариства українців, Валерій Мунтіян є науковцем проституйованим до державного диктату. В публікації використовуються поняття в дещо іншому розумінні, яке відмінне від прийнятої семантики, зокрема: соціум - група, конгломерат індивідів, об’єднаних на основі виконання завдань, життєво важливих як для індивіду так і групи в цілому; держава – соціум з ієрархією структури, оформленої етико-юридичними, політичними, моральними та будь-якими моральними нормами, та структурою диктату, яка забезпечується як формами фізичного примусу (включаючи фізичне знищення), так і формами духовної репресії; диктат – це всезагальна категорія буття індивіду та соціуму, яка об’єднує всі сутності, пов’язані з функціональною та гедоністичною структурною ієрархією будь-якого людського співтовариства, що еволюціонує по формі та ґрунтується на сукупності іманентних структур та мотивацій розуму; проституція – органічно-інтроспективне прийняття (в різному ступені свідоме) основ диктату, духовний конформізм, формальна індиферентність у відношенні до диктату з метою задоволення індивідуального гедонізму. 
