Саме збігом двох факторів — участь у виробництві й визволення від рабства дітородіння — пояснюється еволюція становища жінки. Як і передбачав Енгельс, її соціальний і політичний статус мав змінитися. Феміністський рух, підготовлений у Франції Кондорсе, в Англії — Мері Волстонкрафт у праці ,,Vindication of the Rights of Women” і підхоплений на початку сторіччя сен-сімоністами, не міг сформуватися, оскільки йому бракувало конкретного грунту. Нині вимоги жінки набувають справжньої ваги. Вони знаходять відгук навіть усередині самої буржуазії. Внаслідок швидкого розвитку індустріальної цивілізації земельна власність відступила на другий план порівняно з рухомим майном: принцип єдності родинної групи втрачає колишню силу. Рухливість капіталу відкриває перед його власником значно ширше поле діяльності. По суті, жінка була прив'язана до чоловіка передусім маєтністю, родинним гніздом — тепер ,,родинне гніздо” зруйновано, а подружжя — це лише двоє людей, котрі живуть поряд, бо ж діти не пов'язують їх так нерозривно, як статки. Отже, замість групи має утвердитися індивід; ця еволюція особливо впадає в око в Америці, де тріумфує найсучасніший капіталізм: розлучення там розквітають, подружжя постають лише як короткочасні шлюби. У Франції, де переважає сільське населення, де кодекс Наполеона віддає заміжню жінку під опіку, еволюція відбувається повільніше. 1884 року знову запроваджено розлучення, жінка може домогтися його в разі, коли чоловік порушить подружню вірність; однак на рівні карного кодексу про рівність статей годі говорити: перелюбство вважають злочином, лише коли зрадниця — жінка. Право опіки, надане жінці (з обмеженнями) 1907 року, повністю завойоване аж через десять років. Від 1912-го дозволено встановлювати батьківство для позашлюбних дітей. Однак треба чекати 1938-го й 1942-го, щоб побачити зміну статусу заміжньої жінки. А проте в заплутаній формулі: ,,Заміжня жінка повноправна. Її права обмежені лише шлюбним контрактом і законом”, друга частина суперечить першій. Рівність чоловіка й жінки ще не реалізовано. Що ж до політичних прав, то не без труднощів їх здобуто у Франції, Англії, США. 1867 року Стюарт Мілл виголосив перед англійським парламентом першу в світі офіційну промову на користь права голосу для жінки. У своїх статтях він невтомно вимагав рівності чоловіка й жінки в сім'ї й суспільстві: ,,Переконаний, що підпорядкування однієї статі іншій іменем закону шкідливе й становить одну з головних перешкод на шляху поступу; переконаний, що таке підпорядкування має поступитися місцем повній рівності”.

                                          National-Anarchist Movement