Меню сайту
Категорії каталога
На часі [993]
Тенденції [173]
Провідники диктату повідомляють [71]
Погляд [174]
Життя групи [120]
Технології [7]
Люди дії [7]
Корисні поради [16]
В цьому розділі можна ознайомитись з різними корисними порадами
Форма входу

+ Український Тиждень. Новини

Інформаційна картина дня від українського часопису "Тиждень".

добавить на Яндекс
SEO sprint - Всё для максимальной раскрутки! З ПИТАННЯ РОЗМІЩЕННЯ БАНЕРНОЇ РЕКЛАМИ ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА ТЕЛ.0685860339
Головна » 2014 » Березень » 28 » Спір про лицемірство українського суду або чому українці не американці (частина 2)
11:49
Спір про лицемірство українського суду або чому українці не американці (частина 2)

Отже, переходимо до аналізу постанови окружного адміністративного суду міста Києва винесеної о 23 год. 55 хв. 30 листопада 2013 року у справі № 826/19020/13-а у складі провідників диктату судді Саніна Б.В. та секретаря Борисової Т.М. Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Борисовій Т. М. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Київської міської державної адміністрації до 1. Всеукраїнського об'єднання ,,Батьківщина” Київська міська організації політичної партії; 2. ОСОБА_1; 3. ОСОБА_2; 4. ОСОБА_3; 5. ОСОБА_4; 6. Депутатської фракції Політична партія ,,УДАР” управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про заборону мирних зібрань за участю представників сторін: від Позивача не з'явився від Відповідачів ОСОБА_1 (паспорт), ОСОБА_2 (посвідчення), ОСОБА_4 (посвідчення)від третьої особиОСОБА_7 (довіреність) ВСТАНОВИВ: 30.11.2013 р. до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Київської міської державної адміністрації (надалі - Позивач/КМДА) до Всеукраїнського об'єднання ,,Батьківщина” Київська міська організація політичної партії, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Депутатської фракції Політична партія „УДАР” (,,Український Демократичний Альянс за Реформи” Віталія Кличка”), в якому просять: 1. Встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів щось інше) шляхом заборони: Всеукраїнському об'єднанню ,,Батьківщина” Київська міська організація політичної партії (згідно із заявою від 30.11.2013 р. №249/ов, від 30.11.2013 р. №250/ов, від 30.11.2013 р. № 251/ов); ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4; Депутатській фракції Політична партія ,,УДАР” (,,Український Демократичний Альянс за Реформи” Віталія Кличка” (згідно заявою від 30.11.2013 р.); іншим суб'єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів з 01.12.2013 р. по 07.12.2013 р. у м. Києві по вул. Банковій, Грушевського, Богомольця, Європейській площі, Майдані Незалежності, парк ,,Хрещатий”. Частиною 4 ст.182 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), адміністративна справа про обмеження права на мирні зібрання вирішується судом протягом трьох днів після відкриття провадження, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів - невідкладно. З метою дотримання положень ч. 4 ст.182 КАС України, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2013 р. було відкрито провадження в адміністративній справі, залучено в якості третіх осіб Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (надалі - ГУ МВС України в м. Києві), та призначено справу до розгляду у судовому засіданні 30.11.2013 р. о 21 год. 00 хв. В судовому засіданні, в порядку передбаченому положеннями ст. 52 КАС України було замінено неналежного Відповідача та замість ОСОБА_4, допущено належного відповідача по справі - ОСОБА_4. Крім того, в судовому засіданні було залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні Відповідачів - ОСОБА_10. В судове засідання не прибув представник Позивача, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, крім того позов підтримує та зазначає про недотримання Відповідачами положень Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради № 317/418 від 24.06.1999 р. щодо завчасного повідомлення про час проведення мирних заходів. В судове засідання з'явились Відповідачі (ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4) проти позовних вимог заперечують в повному обсязі, просять в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В судове засідання з'явився представник ГУ МВС в м. Києві, який позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про загрозу громадській безпеці, оскільки працівники міліції не матимуть змогу забезпечити належну охорону громадської безпеки. В судове засідання з'явився ОСОБА_10, який проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в задоволенні позовну відмовити в повному обсязі. В судовому засіданні було не допущено до судового засідання особу, яка назвалась ОСОБА_3, оскільки його особу не підтверджено жодним документом, та суд не мав можливості ідентифікувати його особу. Відповідно до положень п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема ,,Іззетов проти України”, ,,Пискал проти України”, ,,Майстер проти України”, ,,Субот проти України”, ,,Крюков проти України”, ,,Крат проти України”, ,,Сокор проти України”, ,,Кобченко проти України”, ,,Шульга проти України”, ,,Лагун проти України”, ,,Буряк проти України”, ,,ТОВ ,,ФПК ,,ГРОСС” проти України”, ,,Гержик проти України” суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Зважаючи відсутність в судовому засіданні представника Позивача, представника Відповідача (ОСОБА_3) а також беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі ст.3 та ч.6 ст.128 КАС України, суд дійшов висновку про можливість перейти до розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами. Відповідно до ст.3 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом. Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши під час судового засідання пояснення відповідачів та третіх осіб, з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне. Із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що до Позивача 30.11.2103 р. надійшли письмові повідомлення про проведення мирних зібрань, зокрема: від Депутатської фракції Політична партія ,,УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка” лист № б/н від 30.11.2013 р., в якому повідомляється про проведення з 00 год. 00 хв. 01.12.2013 р. безстрокової акції громадської непокори. Збір учасників запланований до 10 год. 00 хв. у парку Тараса Шевченка (включно з вул. Терещенківською, Володимирською, Льва Толстого і бульваром Тараса Шевченка). Хід учасників акції: вул. Володимирською, бульваром Тараса Шевченка, вул. Хрещатик до Майдану Незалежності. Провадження акції на Майдані Незалежності. Додатково повідомлено, що передбачається використання звукопідсилювальної техніки, світлового обладнання, відео обладнання, автономного енергозабезпечення (генератор електричного живлення), встановлення пересувних громадських приймалень народних депутатів України у формі наметів. Вказано про можливість перекриття руху автотранспорту на вказаних ділянках. від ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 телеграма від 30.11.2013 р. (вх. № 40861), в якій повідомляється про проведення мирної ненасильницької акції протесту мирного зібрання людей на Майдані Незалежності, Герцина, Європейської площі, вул. Хрещатик, Банкова, Лютеранська, Грушевського, Інститутської, а також інших вулиць м. Києва, якщо необхідно акція триватиме безстроково. від Всеукраїнського об'єднання ,,Батьківщина” Київська міська організація політичної партії лист №249/ов від 30.11.2013 р., в яких повідомляється про проведення з 01.12.2013 р. з 11 год. 00 хв. мирні заходи (зібрання) з вимогою достроково припинення повноважень Президента України, у порядку визначеному Конституцією та проведення позачергових виборів Президента України. Вказано, що мирний захід планується провести у формі мирної ходи по пішохідній та проїзній частині доріг за такими маршрутами: парк Тараса Шевченка - вул. Володимирська - бульвар Т. Шевченка - Бессарабська площа - вул. Хрещатик - Майдан Незалежності; Майдан Незалежності - вул. Хрещатик - вул. Лютеранська - вул. Шовковична - вул. Інститутська - вул. Банкова - вул. Інститутська - вул. Хрещатик - Майдан Незалежності; Майдан Незалежності - вул. Хрещатик - Європейська площа - Володимирський спуск - Боричев спуск - вул. Набережно-Хрещатицька - вул. Набережно-Рибальська-Московський проспект - вул. Богатирська - Межигір'я. Орієнтовна кількість учасників ходи – 150 000 осіб. Крім того, листом № 251/ов від 30.11.2013 р. Всеукраїнське об'єднання ,,Батьківщина” Київської міської організації політичної партії додатково повідомили, що мирний захід буле проведено у формі мирної ходи по пішохідній та проїзній частинах доріг наступними маршрутами: парк Тараса Шевченко - вул. Володимирська - бульвар Т. Шевченко - Бессарабська площа - вул. Хрещатик - Майдан Незалежності - вул. Михайлівська - Михайлівська площа. Крім того, зазначено, що мирний захід буде проведено у формі безстрокового мітингу за адресою м. Київ, Михайлівська площа. Відповідно до положень ч.1 ст.182 КАС України, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про інше обмеження права на мирні зібрання (щодо місця чи часу їх проведення тощо). Згідно ч. 4 та ч. 5 ст.1 Закону України ,,Про столицю України - місто-герой Київ” місто Київ є місцем розташування відповідних органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Столичний статус міста покладає на органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади додаткові обов'язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав. Крім того, ст. 38 Закону України ,,Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що на виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) покладено обов'язок вжиття заходів щодо забезпечення державного і громадського порядку, життєдіяльності підприємств, установ і організацій, забезпечення захисту здоров'я людей. Разом з тим, Конституція України та КАС України наділяє Позивача повноваженнями щодо звернення до суду з позовною заявою про обмеження права на проведення масових акцій. Як наслідок, Позивач вважаючи що проведення мирних зібрань матиме наслідком реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей, має право звернутись до Окружного адміністративного суду м. Києва для заборони їх проведення. Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікована Верховною Радою України згідно із Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. ,,Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції”, гарантує кожній особі, серед інших прав і свобод, право на свободу зібрань та об'єднання. Зокрема, ч.1 ст.11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачено право кожного на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів. Право громадян України на мирні зібрання гарантується Конституцією України, згідно з ч. 1 ст. 39 якої вони мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. В той же час, ч. 2 ст. 11 Конвенції встановлено, що здійснення прав на свободу зібрань та об'єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави. Крім того, ч. 2 ст. 39 Конституції України встановлено, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Зокрема, суд приймає до уваги, що обмеження прав, гарантованих ст. 11 Конвенції, може бути застосовано за наявності таких умов: вони встановлені законом; мають законну мету, зокрема, застосовуються в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб; є необхідними в демократичному суспільстві. Таким чином, суд дійшов висновку, що умовою можливого обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є створення реальної небезпеки заворушень чи злочинів, загрози здоров'ю населення або правам і свободам інших людей через проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань, лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку та є необхідними в демократичному суспільстві. При цьому, суд акцентує увагу, що ст. 11 Конвенції є взаємопов'язаною із ст. 17 Конвенції, що забороняє зловживання правами, тобто мітингувальники не можуть покладатися на права, передбачені ст. 11, з метою нанесення шкоди гарантованих Конвенцією правам інших осіб. Відповідно до ст. 1 Закону України ,,Про основи національної безпеки України” (надалі - Закон № 964) національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Статтею 3 Закону № 964 передбачено, що об'єктами національної безпеки є людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність. За визначенням ст. 1 Закону № 964 національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток; загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Крім того, згідно ст. 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя, обов'язок держави - захищати життя людини. Частиною 5 ст. 182 КАС України передбачено, що суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. При цьому, Окружний адміністративний суд м. Києва звертає увагу, що у практиці застосування юридичних термінів громадський порядок можна визначити як сукупність усіх правил, що регламентують суспільні процеси і відносини між його окремими частинами; у вузькому - інститути і норми, що обумовлюють статус людини і громадянина та соціальних груп у суспільстві тою мірою, якою це зумовлено їх інтересами та закономірностями розвитку самого суспільства, а також науково обґрунтовані відносини між членами суспільства та його структурними елементами. За визначенням п. 1.6 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 550 від 11.11.2010 р., громадський порядок - це система суспільних відносин, які складаються і розвиваються в громадських місцях під впливом правових та соціальних норм, спрямованих на забезпечення нормального функціонування установ, організацій, громадських об'єднань, праці й відпочинку громадян, повагу до їх честі, людської гідності та громадської моралі. Крім того, тлумачення понять ,,національна безпека”, ,,громадський порядок”, ,,громадська безпека” та інших, що стосуються окремих положень щодо обмеження прав, містяться також у Сіракузьких принципах тлумачення обмежень і відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, схвалених економічною та соціальною радою Організації Об'єднаних Націй у 1985 році. Так, згідно з названим актом ,,громадський порядок” можна визначити як сукупність норм, які забезпечують життєдіяльність суспільства або як низку основоположних принципів, на яких побудовано суспільство. Повага до прав людини є частиною громадського порядку. Громадський порядок необхідно тлумачити в контексті задач конкретного права, яке обмежено з цієї підстави. Під ,,громадською безпекою” мається на увазі захист від загрози безпеці людей, їхньому життю або фізичному здоров'ю, а також серйозних збитків їхньому майну. Водночас, завданням суду у таких справах є перевірити обґрунтованість застосування обмеження у реалізації конституційного права громадян на мирні зібрання за зверненням відповідного суб'єкта владних повноважень, а в разі обґрунтованості обрати той спосіб обмеження цього права, який був би адекватним (найменшим) за встановлених небезпек чи загроз і забезпечував їй досягнення мети такого обмеження - запобігання заворушенням чи злочинам, охорона здоров'я населення або захист прав і свобод інших людей. Позивачем в адміністративній справі про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що одержав повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо від організатора (організаторів) цих заходів, а відповідачем (відповідачами) в адміністративній справі про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань, що зробив відповідне повідомлення. Таким організатором може бути політична партія, громадська організація, профспілка, підприємство, фізична особа тощо. Відповідно до ч.1 ст. 11, ч.1 ст. 69, ч. 1, ч. 2, ч. 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. При цьому, відповідно до положень ч. 5 ст. 71 КАС України, суд може збирати докази з власної ініціативи. Так, судом приймаються до уваги залучена до матеріалів справи інформація, про існування закликів учасників Майдану щодо виходу громадян на масові заходи, заклики до громадян про підняття революції та повалення правлячого режиму. Крім того, в матеріалах справи наявна інформація про закидання димових шашок невідомими особами. Крім того, суд приймає до уваги посилання Позивача про недотримання чинного законодавства щодо завчасного повідомлення про проведення мирної акції з огляду на наступне. Так, відповідно до положення Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради № 317/418 від 24.06.1999 р., організаторами не пізніше ніж за 10 днів до проведення подається письмове повідомлення до виконавчого органу Київської міської ради. Суд приймає до уваги, що вказаний Порядок організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради № 317/418 від 24.06.1999 р., є діючий та не скасований. Водночас, рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2001 від 19.04.2001 р. вказано, що строк завчасного сповіщення має бути достатнім і для того, щоб органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування могли визначитися, наскільки проведення таких зібрань відповідає закону, та в разі потреби, згідно з ч. 2 ст. 39 Конституції України, звернутися до суду для вирішення спірних питань, від так суд першої інстанції дійшов висновку, що учасники акції, не дотримавшись рішення про дозвіл на проведення акції від органа місцевого самоврядування, на момент подання заяви до Алуштинської міського ради вже проводили акцію. Сенс сповіщення державних органів про проведення масових заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення, полягає не у проханні ,,дозволу” на їх проведення, як це іноді інтерпретується самими ж уповноваженими органами, а у наданні можливості відповідним державним органам вжити заходів щодо забезпечення правопорядку та захисту інтересів інших осіб у разі проведення контрзаходів особами, які мають протилежні погляди. Тобто якщо організатори мирних зібрань не виконали свого конституційного обов'язку щодо сповіщення уповноважених органів про проведення цих заходів заздалегідь, то у разі, скажімо, їх побиття контрдемонстрантами вони не матимуть правових підстав дорікнути державі у невиконанні її обов'язку щодо забезпечення безпеки осіб під час цього заходу. Таке тлумачення випливає як з рішень ЄСПЛ щодо застосування ст.11 Конвенції, зокрема, у справі ,,Платформа ,,Лікарі за життя” проти Австрії”, так і з рішення Конституційного Суду України у справі щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання, що ,,тривалість строків завчасного сповіщення має бути у розумних межах і не повинна обмежувати передбаченого ст. 39 Конституції України права громадян на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій. Нехтування обов'язком завчасного сповіщення унеможливлює ефективне застосування гарантій реалізації цього права, проте не може нівелювати саме право на мирні зібрання. Таким чином, суд погоджується із посиланням Позивача, що Відповідачами було подано повідомлення про проведення масових заходів із порушенням Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради № 317/418 від 24.06.1999 р., а саме не направлення повідомлення про мирні зібрання в 10-денний строк. Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради №317/418 від 24.06.1999 р. передбачається, що у повідомленні зазначається мета, форма, місце проведення заходу, маршрут проходження, час його початку та закінчення, передбачувана кількість учасників, прізвище, ім'я організаторів, місце їх проживання, номер контактного телефону, дата подачі повідомлення, необхідність (чи відсутність такої) використання звукопідсилюючої апаратури. Повідомлення підписується організаторами заходів. Однак, як вбачається із матеріалів справи, повідомляється про проведення мирної ненасильницької акції протесту від ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не містить підпису організаторів. Таким чином, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не дотримано Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради № 317/418 від 24.06.1999 р. Таким чином, виходячи із системного аналізу викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов Київської міської державної адміністрації про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю. Згідно з ч. 5 ст.182, п. 6 ч.1 ст. 256 КАС України, суд задовольняє вимоги Позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. У постанові суду зазначається спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст. 69 КАС України). Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов подано в інтересах національної безпеки та громадського порядку, та від так тому що позовні вимоги КМДА про обмеження права на мирні зібрання є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167, 182, 256 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: 1.Адміністративний позов Київської міської державної адміністрації до Всеукраїнського об'єднання ,,Батьківщина” Київська міська організація політичної партії, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Депутатської фракції Політична партія ,,УДАР” (Український Демократичний Альянс за Реформи” Віталія Кличка”) задовольнити. 2. Встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів) шляхом заборони: Всеукраїнському об'єднанню ,,Батьківщина” Київська міська організація політичної партії (згідно заявою від 30.11.2013 р. № 249/ов, від 30.11.2013 р. № 250/ов, від 30.11.2013 р. №251/ов); ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Депутатській фракції Політична партія ,,УДАР” (Український Демократичний Альянс за Реформи” Віталія Кличка” (згідно заявою від 30.11.2013 р.); іншим суб'єктам, які реалізують прав на мирні зібрання, проведення заходів з 01.12.2013 р. по 07.12.2013 р. у м. Києві по вул. Банковій, вул. Грушевського, вул. Богомольця, Європейській площі, Майдані Незалежності, парк ,,Хрещатий”. 3. Постанова підлягає негайному виконанню. Копії постанови направити (вручити) сторонам та третім особам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст.182 КАС України. Згідно зі ст.185 та ст.186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду. Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. На постанову окружного адміністративного суду м. Києва було подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду, який скалькував постанову першої інстанції з невеликими відмінностями, очевидно з метою уникнення обвинувачень у плагіаті. Справу розглядала колегія у складі трьох провідників диктату, а саме суддів Мацедонської В.Е., Грищенко Т.М., Лічевецького І.О. Як відомо, суддя Мацедонська В.Е. не погодилась з думкою членів банди та висловила свою окрему думку, яка ніякого значення не має, однак є певною правовою допомогою відповідачам провідником диктату. Отже, окрема думка судді Київського апеляційного адміністративного суду Мацедонської В.Е. стосовно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі за апеляційними скаргами Київської міської організації політичної партії ,,Всеукраїнське об’єднання ,,Батьківщина”, Білоуса Олександра В’ячеславовича, на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2013 року у справі за позовом Київської міської державної адміністрації до Київської міської організації політичної партії ,,Всеукраїнське об’єднання ,,Батьківщина”, депутатської фракції ,,Удар” (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка”, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору – Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Білоус Олександр В’ячеславович про заборону мирних зібрань. 23 січня 2014 року Київським апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги Київської міської організації політичної партії ,,Всеукраїнське об’єднання ,,Батьківщина”, Білоуса Олександра В’ячеславовича залишені без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2013 року залишена без змін. Вважаю, що у даній справі Київський апеляційний адміністративний суд дійшов помилкових висновків, а суд першої інстанції прийняв незаконне рішення. Позивач в позовній заяві просив встановити обмеження права на мирні зібрання (пікетування, пішої ходи, демонстрацій, мітингів, зборів щось інше) шляхом заборони Всеукраїнському об’єднанню ,,Батьківщина”, Київській міській організації політичної партії (згідно заявок від 30 листопада 2013 року № 249/ов, № 250/ов, № 251/ов), Депутатській фракції Політичної партії ,,УДАР” (,,Український Демократичний Альянс за Реформи” Віталія Кличка”) (згідно заявою від 30 листопада 2013 року) та іншим суб’єктам, які реалізують право на мирні зібрання, проведення заходів з 01 грудня 2013 року по 07 січня 2014 року у м. Києві по вулиці Банковій, Грушевського, Богомольця, Європейській площі, Майдані Незалежності, парк ,,Хрещатий”. При винесенні ухвали про залишення без задоволення поданих скарг судом не враховані наступні обставини. Статтею 11 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з прав людини встановлено, що здійснення прав на свободу зібрань та об’єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави. Право громадян України на мирні зібрання гарантується Конституцією України. Відповідно до ст. 39 Конституції України громадяни України мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання порушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Статтею 64 Конституції визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В силу ст. 182 КАС України суд може задовольнити вимоги позивача у справах за адміністративними позовами суб’єкта владних повноважень про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров’я населення або правам і свободам інших людей. При цьому, відповідно ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справ керується принципом верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Правильність реалізації права людини на свободу мирних зібрань Європейський суд з прав людини висловив у рішеннях у справах ,,Станков та об’єднана македонська організація ,,Ілінден” проти ,,Болгарії” (2005), ,,Християнська демократична партія проти Молдови” (2006), ,,Оллінджер проти Австрії”, ,,Вєренцов проти України” (2013) та інших. Крім того, під час розгляду та вирішення справ стосовно реалізації права на мирні зібрання також повинні застосовуватися Керівні принципи зі свободи мирних зібрань, розроблені експертами Бюро з демократичних інституцій і прав людини Організації з безпеки та співробітництва в Європі (БДІПЛ ОБСЄ), які визначають параметри реалізації законодавства відповідно до міжнародних норм та наводять приклади дії основних принципів на основі передового міжнародного досвіду. Однією з підстав, за наявності якої суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, зазначено недотримання особами, які подавали повідомлення про проведення мирних заходів, строків подачі таких повідомлень, а також відсутності у повідомленні особистих підписів організаторів у відповідності до Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради № 317/418 від 24 червня 1999 року, яким фактично встановлено додаткові обмеження права на мирні зібрання, наданого Конституцією України. Разом з тим, відповідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про масові зібрання від 19 квітня 2011 року № 4-рп/2001 (справа № 1-30/2001), положення ч.1 ст. 39 Конституції України щодо завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій в аспекті конституційного подання треба розуміти так, що організатори таких мирних зібрань мають сповістити зазначені органи про проведення цих заходів заздалегідь, тобто у прийняті строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене статтею 39 Конституції України право громадян, а мають служити його гарантією і водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання. При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, сенс сповіщення державних органів про проведення масових заходів полягає не у проханні дозволу на їх проведення, а у наданні можливості відповідним державним органам вжити заходів щодо забезпечення правопорядку під час проведення таких масових заходів. Виходячи з вищенаведених норм законодавства, громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, організатори мирних зібрань мають сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про проведення відповідних заходів заздалегідь, тобто у прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Натомість, зловживання (недотримання) організаторами масових заходів своїм обов’язком щодо завчасного сповіщення органів влади про їх проведення (зокрема, здійснення повідомлення в день проведення таких заходів) може мати своїм наслідком лише те, що демонстранти не матимуть правових підстав дорікнути державі у невиконанні її обов’язку щодо забезпечення безпеки осіб під час цього заходу (рішення ЄСПЧ ,,Платформа ,,Лікарі за життя” проти Австрії”). В той же час органи правопорядку зобов’язані охороняти і забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів, незалежно від того завчасно чи ні було сповіщено про їх проведення, у зв’язку з чим посилання на неможливість забезпечення працівниками міліції належної охорони громадського порядку не ґрунтується на вимогах ст. 39 Основного Закону, якою чітко визначено, що обмеження права на мирні зібрання можливо лише за умови, що проведення зборів, мітингів, походів, і демонстрацій може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров’ю населення або правам і свободам інших людей. На підставі викладеного та враховуючи, що чинним законодавством України конкретні строки сповіщення про проведення відповідних заходів з мирних зібрань громадян не встановлені, а також неможливість встановлення таких строків сповіщення про підзаконними актами, в даному випадку рішенням Київської міської ради № 317/418 від 24 червня 1999 року, вважаю, що посилання суду першої інстанції на недотримання організаторами мирних зібрань десятиденного строку сповіщення є помилковим та таким, що не ґрунтуються на вимогах українського законодавства, суперечить положенням міжнародних правових актів, учасником яких є Україна, та не відповідає висновкам Європейського Суду з прав людини ,,Веренцов проти України”, що набуло статусу остаточного, зазначено, що процедури, запроваджені місцевими органами влади для регулювання організації та проведення недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру у конкретному регіоні (зокрема, в м. Києві), не забезпечують достатніх правових підстав за відсутності загального акта парламенту, на основі якого можна було б розробляти документи місцевих органів влади. Таким чином, як було зазначено вище, здійснення права на свободу зібрань та об’єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я та моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Незважаючи на те, що вищезазначена правова позиція, встановлена ст. 11 Конвенції, знайшла своє відображення в постанові cуду першої інстанції, водночас, її застосування, на думку останнього, обмежуються нормами ст. 17 цієї ж Конвенції, відповідно до якої мітингувальники не можуть зловживати правом на мирне зібрання, з метою нанесення шкоди гарантованих Конвенцією правам інших осіб. Вважаю, що зазначене обґрунтування суду першої інстанції, яке підтримано і в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року, є помилковим, а висновок щодо можливого зловживання організаторами мирного зібрання своїми правами та винесення у зв’язку з цим шкоди правам інших осіб таким, що ґрунтується на гіпотетичних та не підтверджених конкретними доказами прогнозах та ризиках. Так, в Керівних принципах ОБСЄ зі свободи мирних зібрань, підхід до охорони порядку під час зібрань має відповідати принципам прав людини – законності, необхідності, пропорційності та недискримінації – ні гіпотетичний ризи порушень громадського порядку, ні присутність радикально налаштованої групи осіб не можуть бути законними підставами для заборони мирного зібрання. На кожний окремий випадок насильства під час мирного заходу представники правоохоронних органів мають реагувати під час його проведення, але не шляхом попередньої заборони всім учасникам брати участь у такому заході. Для попередньої заборони попередні переконливі докази того, що організатори конкретного зібрання планують насилля та безлад. Більше того, Європейський суд з прав люди визначає, що там, де демонстранти не беруть участь в актах насилля, державним органам важливо продемонструвати певний рівень толерантності стосовно мирних зібрань із тим, щоб гарантована статтею 11 Конвенції свободи зібрань не була позбавлена своєї суті (,,Букта та інші проти Угорщини” (2007)). Підсумовуючи вищевикладене зазначимо, що до того часу поки українці не почнуть поважати свободу жодної нормальної держави, за прикладам США, Канади чи Австралії вони ніколи не збудують, а якщо і збудують то жити в такій державі буде неможливо. “Fingert & Law Corporation”

Категорія: Життя групи | Переглядів: 203 | Додав: archinfo | Теги: сіон, лицемірство українського суду | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Березень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Друзі сайту
Заробіток в Інтернет
Пиши українською
 
 
ЗЕМЛЯ ТА БУДІВНИЦТВО"© Всі права захищено Угода Інформація для правовласників 2017
Конструктор сайтів - uCoz