Меню сайту
Категорії каталога
Зачинено [86]
Музей архітектури [23]
Земельні питання [4]
Будівництво, інвестиції, облік [28]
Реставрація [0]
Форма входу

+ Український Тиждень. Новини

Інформаційна картина дня від українського часопису "Тиждень".

добавить на Яндекс
З ПИТАННЯ РОЗМІЩЕННЯ БАНЕРНОЇ РЕКЛАМИ ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА ТЕЛ.0685860339
Публікації

Флігель палацу Ходкевича 1780 року в смт Млинів Рівненської області
Млинів – селище міського типу, центр однойменного району Рівненської області. Розташований на обох берегах річки Ікви, за 53 км від Рівного і за 26 км від залізничної станції Дубно.
Археологічні знахідки свідчать про те, що на території селища люди проживали ще в І тисячолітті до н. е. На північній околиці Млинова, на правому березі Ікви, виявлено сліди майстерні крем”яних знарядь, а також залишки давньоруського міста Муравиці (Моравиці), згаданого в літопису за 1149 рік.
Назву поселення пов”язують з водяними млинами на річці Ікві. Перша письмова згадка про Млинів відома з початку XVI ст., коли великий литовський князь Олександр подарував це поселення Москвитину Бобру. Після смерті останнього Сигізмунд І передає Млинів у 1508 році кременецькому наміснику Якову Монтовту. В акті 1562 року він фігурує вже як містечко Яна Монтовта-Коблинського.
Великим злом для мешканців містечка були міжусобиці, які точилися між місцевими феодалами. У серпні 1568 року на Млинів напали урядник і підлеглі князя Головні-Острожецького. Відібрали у селян коней, одяг, зброю та інше майно, багатьох з них побили. Експлуатація й свавілля шляхти змушували жителів села братися до зброї. В роки визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. населення Млинова підтримало козаків і повсталих жителів навколишніх сіл. Восени 1648 року повстанці зруйнували сусідній маєток Муравицю.
Боротьба з польською шляхтою не припинялася і після Андрусівського договору. В кінці XVII ст. в Млинові деякий час жив український громадський діяч і поет Данило Братковський. Він брав участьу народно-визвольному русі проти польсько-шляхетського панування, мав зв”язки з керівниками козаків С. Палієм, С. Самусем, З. Іскрою.
Придушивши селянські виступи, польська шляхта посилила гноблення місцевого населення. Власник Млинова князь Ходкевич працею кріпаків збудував собі палац, який вважався однією з найкращих архітектурних споруд Волині. Тоді ж у містечку було збудовано костел. В 1789 році Ходкевичі добилися королівського привілею про дозвіл проводити у Млинові чотири ярмарки на рік.
У 1792 році у Млинові деякий час перебував Тадеуш Костюшко.
З 1795 року Млинів став селом Волинського намісництва, через два роки – Дубенського повіту Подільської губернії, 1804 – Волинської губернії Росії.
В 1840-х роках у Млинові перебував відомий польський письменник – етнограф Ю. Крашевський. Опису Млинова, зокрема палацу Ходкевича, він присвятив розділ у своїй книзі "Спогади з Волині, Полісся й Литви”.
Реформа 1861 року хоча і надала селянам Млинова особисту волю, але земельне забезпечення їх залишалося вкрай незадовільним. Панові належала 4971 десятина землі, в т. ч. 1691 десятина орної. А близько 200 селянських родин не мали землі взагалі. Важкі матеріальні умови, безземелля змушували селян шукати засобів до існування. Частина їх працювала дворовими, наймитами в маєтку Ходкевича, решта – на лісопильному заводі, який став до ладу в 60-і роки. Невелика кількість мешканців Млинова була зайнята на винокурному заводі, частина – на примітивному чавуноливарному заводі, де в 1903-1904 рр. налічувалося 60 робітників. Робочий день тривав 15-17 годин. Мізерні заробітки зменшувалися через постійні штрафи.
Поміщики, використовуючи старі феодальні права, забороняли жителям Млинова ловити рибу в річці, щоб і на цьому мати собі прибуток. Судова справа з цього приводу тягнулася 11 років і закінчилась на користь поміщика.
У червні 1906 року в Млинові відбувся страйк робітників чавуноливарного заводу, яким протягом кількох місяців не виплачували зароблених грошей. 20 червня 1906 року робітники влаштували демонстрацію, в якій взяли участь понад 200 чоловік. Місцева влада не могла своїми силами справитись з страйкуючими. На початку грудня 1906 року на чавуноливарному заводі знову почався страйк, для придушення якого власті надіслали кінний загін поліції з Дубно.
Власті не дбали про благоустрій Млинова. Скупченість, захаращеність вулиць і дворів призводила до частих пожеж, що тяжко позначалось на становищі його мешканців. Лише під час пожеж 1858 і 1905 років згоріло 60 будинків. Не було в містечку тоді ні лікарні, ні аптеки. За медичною допомогою жителям доводилось звертатися у повітову лікарню. Не набагато кращими були справи й з освітою. Двокласне парафіяльне училище у 1911 році закінчило лише 9 хлопчиків і 3 дівчинки.
Великих руйнувань зазнав Млинів у роки Першої Світової війни. Під час наступу австро-німецьких військ багато житлових будинків містечка було зруйновано. В 1915 році протягом дев”яти місяців Млинів поділяла лінія фронту – палац Ходкевича і парк були в руках австрійських військ, а містечком володіли російські війська.
В 1917-1920 рр. Млинів, як і вся Україна, був ареною класової боротьби, боротьби різних політичних сил та військового протистояння.
Восени 1920 року Млинів у черговий раз захопили польські війська. За Ризьким мирним договором між Польщею і більшовицькою Росією він відійшов до Польщі.
Під польською адміністрацією прискорились подальший занепад Млинова й скорочення його населення. 1921 року в містечку налічувалось 185 будинків із загальною кількістю населення 1263 чоловіка. Працювали фабрика мила, олійниця, пекарня, бойня. Селяни дуже потерпали від малоземелля, робітники одержували мізерну плату за свою виснажливу працю. Ціни на товари й продукти залишалися високими, важким тягарем для трудящого населення були численні податки і штрафи.
Поряд з важким соціальним гнітом жителі містечка зазнавали національного гноблення. Польський уряд проводив політику полонізації населення. Офіційною мовою була лише польська. З 1929 по 1932 рік у Млинові будувалось приміщення семирічної школи, на спорудження якого витрачено 180 тис. злотих. Причому держава виділила для цієї мети лише 63 тис. злотих, а більшу частину стягли з населення.
Місцеве населення фактично не мало медичного обслуговування. Хоч у Млинові й були приватна аптека та один лікар, проте жителі не завжди могли скористатися їх послугами, бо за лікування доводилося платити великі гроші.
Такий стан селян і робітників змушував їх виїжджати в інші міста, шукати засобів до існування. Це призвело до того, що в 1930 році кількість населення зменшилась навіть у порівнянні з 1921 роком.
Важке економічне становище, нещадна експлуатація, безправ”я викликали гострий протест трудящих, поширення серед них комуністичних ідей. В 1926 році у Млинові було створено підпільний райком КПЗУ. 14 вересня 1934 райком КПЗУ очолив ярмарковий страйк у містечку. Під час страйку відбулась демонстрація молоді. 60 юнаків та дівчат зі співом революційних пісень вирушили з Млинова до села Берегів. Поліція вдалась до насильства, відкрила стрільбу й, врешті-решт, заарештувала 23 демонстранти.
На початку лютого 1938 року в Млинові відбувся антифашистський мітинг робітників, селян, молоді, де було прийнято ряд резолюцій, у яких висловлювався протест проти масових катувань і розстрілів на західноукраїнських землях. В рішенні мітингу містилися заклики боротися проти фашизму, допомагати республіканській Іспанії, виступати за демократичну Польщу й вільну Західну Україну.
Після приєднання в 1939 році західноукраїнських земель до Радянської України та утворенням районів у тодішній Ровенській області, Млинів став районним центром і був віднесений до категорії сіл. У ньому розмістились районні організації, розпочались соціалістичні перетворення.
Друга Світова війна принесла жителям Млинова багато страждань і втрат. Вже в перші дні війни район Млинова став місцем запеклих боїв між німецькими і радянськими військами. Але вже 24 червня 1941 року Млинів було окуповано гітлерівцями. Приміщення школи вони перетворили на комендатуру, там розмістилось і гестапо. Протягом періоду окупації фашисти ростріляли у Млинові та його околицях 1118 чоловік. Млинів зразу після війни був напівзруйнованим селом, в якому проживало всього 462 мешканці.
У повоєнний період Млинів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру переважно сільськогосподарського регіону України.
З 1959 року Млинів став селищем міського типу, в економіці якого головну роль відігравали промислові підприємства.
11 липня 2001 року Млинівська селищна рада затвердила своїм рішенням сучасний герб і прапор Млинова (автори проектів – Ю. Терлецький і А. Гречило).
Герб: у золотому полі на чорній землі чорний дерев”яний млин зі золотими швами, червоним дахом та золотим млинським колесом, над срібною хвилястою балкою та синьою основою; щит герба увінчує срібна міська корона.
Прапор: квадратне жовте полотнище, від древка до середини вільного краю проходить синій клин, на якому жовте млинське колесо.
Млин вказує на назву селища, синій колір символізує багаті місцеві водойми, а золотий (на прапорі – жовтий) - уособлює щедрість і добробут.
... Тисяча п’ятсот шістдесят шостого року частина волинських земель навколо Млинова стає власністю каштеляна віденського - литовського гетьмана Григорія Ходкевича. Його родина 1780 року залишає Чорнобиль і переїздить до Млинова. Саме тоді було закладено палац - одну з найбільших резиденцій польської знаті на Волині. Його спроектував придворний архітектор польського короля Станіслава Августа Єфраім Шрегер. На зламі XVIII - XIX століть млинівська садиба Ходкевичів, розташована на лівому березі Ікви, стає відома як резиденція Людвіки Ходкевич, уродженки Ржевуської, дочки литовського гетьмана.
Разом з Людвікою до Млинова приїхали й четверо дітей. Серед них - знаний меценат, географ, військовий, літературознавець, біолог Олександр і донька Розалія. Однак сам Григорій залишається доживати віку в Чорнобилі.
З приїздом на Волинь Ходкевичів Млинів стає містечком, у якому часто відбуваються ярмарки.
На лівому березі річки Ікви розгорнулося будівництво маєтку, двох флігелів і костелу. До наших днів збереглося лише розп’яття з костелу, яке згодом передали у Дубно.
Маєток Ходкевичів вважався однією з найкращих архітектурних споруд Волині. Неподалік примостився "філософський будиночок”, де часто полюбляв усамітнюватися Олександр. Подейкували, саме у тій будівлі молодший Ходкевич проводив досліди для визначення ваги частинки світла. Поруч, у саду, була літня їдальня родини.
1789 року Ходкевичі домоглися королівського привілею на дозвіл проводити у Млинові чотири ярмарки на рік. А 1792 року в Млинові деякий час перебував Тадеуш Костюшко. На його честь селяни, за наказом Людвіки, насипали шапками курган, а вже приблизно десять років тому над ним встановили хрест.
...Людвіка була і освіченою, і дотепною володаркою. Переказують, що, коли брат цесаревича Олександра Костянтин захотів відвідати бал у Ходкевичів, Людвіка, попри незакінчене будівництво, таки вирішила прийняти високих гостей. А у сусідньому селі Пекалів на пагорбі наказала за ніч звести глиняний палац. Стіни довелося задрапірувати килимами, люстри принесли з палацу. Про бенкет ширилися чутки далеко за межами Волині, й ніхто з гостей так і не дізнався, що глиняний маєток розібрали наступного дня.
Обидві заміжні дочки Ходкевичів - Розалія та Ельжбетта - до Млинова навідувалися зрідка, позаяк мешкали у Франції. Розалія одружилася з київським каштеляном Любомирським і спочатку тривалий час мешкала в польському маєтку чоловіка в Ополє. Але коли пізніше чоловік змушений був виїхати до Парижа, дружина вирушила з ним. Кажуть, Розалія змогла завоювати довіру королівського двору й навіть потоваришувала з Марією-Антуанеттою. А тому коли через деякий час Любомирський вирішив повертатися до Польщі, Розалія оголосила чоловікові, що нізащо не покине Франції.
Громом серед ясного неба стала звістка, що Розалія при дворі закрутила роман. Обурений і ображений чоловік припиняє надсилати зрадниці кошти. Роза не придумала нічого кращого, як повернутися до чоловіка. У Польщі вона народжує Любомирському двох синів і на заздрість усім недоброзичливцям стає зразковою дружиною.
Але вогонь пристрасті у серці волелюбної польки зміг відновити посол польського сейму Тадеуш Мостовецький. З новим коханцем Розалія знову втікає до Парижа.
1789 року з початком Французької буржуазної революції Тадеуш вирішує, що у Польщі йому буде безпечніше, і залишає Розалію при дворі.
...Був погожий весняний ранок. Людвіка саме прокинулася і, закутавшись у плед, складала плани на день. От-от мало завершитися будівництво маєтку, кожну із зал якого облаштували за її ескізами. У просторих кімнатах ще пахло глиною і гіпсом, але за день-два сюди вже можна буде запрошувати вишукане товариство з Польщі. Такого палацу, вона знала це напевне, не було ніде в околиці. Тим паче з такими розкішними залами!
Думки графині обірвали звуки - у всіх залах раптово почали відчинятися вікна, а легенький вітерець, що пробігся поверхом, ніби підштовхнув прочинити двері найкращої із зал, призначеної для проведення балів. Раптом зі страшною силою гримнули вікна, посипалося розбите скло... Наполохана Людвіка у вікні чітко побачила молоду жінку в розкішному платті. Мара тримала у руці власну голову із напіврозплющеними очима. Останнє, що побачила графиня перед тим, як знепритомніти і впасти просто на руки своїм слугам, було обличчя жінки - вона як дві краплі води була схожа на Розалію, от тільки волосся було коротше...
- Уже пізніше Людвіка дізнається, що приблизно у день появи мари у Франції було страчено її дочку Розалію. Якобінці схопили її просто на вулиці й запроторили до в’язниці, - розповідає старший науковий працівник Млинівського краєзнавчого музею Ярослава Кушпета. - Є відомості, що навіть у тюрмі шляхетна панночка стежила за собою - прала свої розкішні шовкові сукні, ділилася з такими ж полонянками залишками пудри і помади. А щоб рука ката не торкнулася її розкішного волосся, полька відтяла свої пишні кучері.
Відтоді вбита горем Людвіка припинила будівництво палацу й повернулася у Чорнобиль. Після трагедії вона лише кілька разів навідувалася до Млинова, а в обійсті починає порядкувати Олександр. За наказом царя у середині тридцятих років XIX століття молодший Ходкевич звів нову церкву й відкрив при ній приходське училище. Пізніше воно набрало статусу школи і нещодавно відзначило 150-річчя.
Млинівчанка Марія Шмідт, яка виїхала до Чехії, розповідала музейним працівникам, що згодом у недобудованому палаці мешкали слуги, а самі пани - у флігелі. Одна з її шкільних подружок часто пропускала заняття у школі, оскільки, за її словами, графиня приходила до них і заважала спати.
Останніх з Ходкевичів, що проживали у Млинові, теж спіткало нещастя. Двох жінок роду, за переказами, убили радянські солдати. Коли родина підземним переходом відійшла на безпечну відстань, щоб заховатися у костелі, мати і дочка пригадали, що забули чотки для молитви (за іншими даними - проскуру) і повернулися. Їхні замордовані тіла знайшли при в’їзді у розкішний парк. Подейкують, їх поховали на острові Любові - маленькому клаптикові землі в одній із заплав Ікви.
Родина Ходкевичів мешкала у флігелі до 1939 року. І кожне покоління чуло стукіт підборів по східцях, бачило, як панночка гуляє родинним парком. Ще живі нащадки Людвіки (Кшиштоф, Адам, їхні діти та внуки живуть нині у польському місті Катовіце), які чули, як відчинялися двері, хтось поспішав сходами з паличкою.
Уже коли у 50 - 60-х роках минулого століття палац зруйнували дощенту, в колишніх панських будівлях тримали коней. А тих, хто доглядав за ними, часто неабияк лякали постаті з минулого.
...У єдиному вцілілому приміщенні Ходкевичів нині розмістився Млинівський краєзнавчий музей, а у ньому є графська кімната, де максимально відтворено інтер’єр епохи Людвіки. Якщо добре придивитися, на одній зі стін кімнати можна побачити силует Розалії - жінки в розкішному платті з відділеною від тіла головою. За словами пані Ярослави, яка працює у музеї майже двадцять років, попри гіпсову стяжку і ремонт приміщення, образ графині однаково вимальовується.
А напередодні аварії на ЧАЕС, за свідченнями очевидців, на околиці Чорнобиля бачили образ жінки з відрізаною головою. Чомусь саме тоді Розалії заманулося відвідати прабатьківщину...
...А нам не вдалося побачити жодного привида ні у старовинному маєтку, ні у величезному підвалі флігеля. Як, до речі, і знімальній групі каналу "1+1” на чолі з Костянтином Грубичем, який зазирав у кожну шпарку колись славного маєтку Ходкевичів. Ймовірно, сталося диво і душа дочки графині таки знайшла спокій, а може, на те є інша, невідома нам причина.
 
За матеріалами видання АМУ та Ольги Гембік
 
Категорія: Музей архітектури | Додав: fingert (23.02.2010) E
Переглядів: 2429 | Теги: палац Ходкевича | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Друзі сайту
 
 
Українська експертно-правова лабораторія Юрія Мачулянського © 2021
Конструктор сайтів - uCoz