Ця американська журналістка висвітлює технологічний світ Кремнієвої долини – відомого глобального центру високих технологій, інновацій, венчурного капіталу та соціальних медіа. У своїй авторській колонці Неллі Боулз стверджує, що цифрові ґаджети самі по собі дешеві та ще й роблять дешевшими інші речі. Будь-яке місце, де може розмістити екран (класи, лікарні, аеропорти, ресторани тощо), може скоротити витрати. Тому будь-які дії, здійснені за допомогою екранів, стають дешевшими. Приміром, якщо ви консультуєтеся зі своїм лікарем через інтернет, а не віч-на-віч – на думку журналістки, це ознака бідності. Якщо робите закупи онлайн, а не у красивому магазині в центрі міста – ви бідний. Ваші діти навчаються теж онлайн, а не в офлайн у професійних викладачів – це теж означає, що ви бідний. Багаті люди живуть не так, вони уникають життя в режимі онлайн. Багатії надають перевагу «старомодним» тьюторам, особистим кухарям і тренерам, особистим візитам у розкішні магазини тощо. Інтернет-курси чи доставка їжі через смарфтон – це не про них. Людська взаємодія дорожча за стосунки через інтернет, тому багаті люди готові оплачувати її. Дедалі життя без телефону впродовж цілого дня, вихід із соціальних мереж, звичка не відповідати на електронні листи стають символами статусу багатія. «Якщо ти справді на вершині ієрархії, ти не повинен нікому відповідати. Це вони повинні відповісти вам», – вважає Джозеф Нунес, голова відділу маркетингу Університету Південної Каліфорнії, який спеціалізується на маркетингу статусу. Сама Неллі Боулерз вважає, що наразі відбувається «люксерізація» людських взаємовідносин. Тобто якщо ви, як і раніше, користуєтеся послугами живих людей і маєте можливість безпосереднього спілкування з ними, то скоріше за все ви – представник заможної еліти. Адже престижне споживання – це коли людина має змогу відмовитися від цифрових послуг на користь офлайнових. Людський контакт, звісно, не зовсім схожий на органічну їжу або сумку Біркіна, але фахівці у Кремнієвій долині досягли злагоджених зусиль, щоб заплутати громадськість, стверджує Неллі Боулерз. Представникам бідного та середнього класу вони кажуть, що цифрові екрани – хороші та важливі для них та їхніх дітей. У штаті великих технологічних компаній є групи психологів та неврологів, які спеціально працюють, щоб якнайшвидше підключити очі та розум людей до екранів. Отже, бідні купують в кредит «Айфон», а заможні в цей час відмовляються від смартфонів. Бідні намагаються зробити так, щоб їхні діти вміли користуватися комп’ютерами, а заможні віддають своїх спадкоємців до приватних шкіл, де навчання будується на безпосередньому людському спілкуванні. Отже, життя, проведене перед цифровим екраном, на думку американської журналістки, тепер є ознакою неуспішності та бідності. Зазначимо, що поняття бідний і багатий введено в обіг капіталістами.

Рівненський клуб "Правовий всеобуч"