Такі люди вважають, що потрібно любити виключно себе, а проблеми у відносинах вирішувати розривом цих відносин. Це безумовно сумно, адже сім'я це сумісна робота над зовнішніми та внутрішніми проблемами. Потім ці люди дивуються чому в Україні слабкий профспілковий рух. Чому ніхто нічого не може протиставити свавіллю представників влади. Такого руху практично немає. Члени громадської організації ні разу не зустрічали профспілкові організації в приватних фірмах. Якщо десь профспілкові організації і залишились то це тільки на державних підприємствах та в органах влади. Про яку солідарність можна говорити при такій масовій пропаганді індивідуалізму. У великих мегаполісах де у людей немає міцних соціальних зв'язків сформувалось ціле покоління людей які живуть у своє власне задоволення. Їх не цікавить ні країна в якій вони живуть, не якісь суспільні ініціативи, ні навіть побудова своєї власної сім'ї. Принцип тут такий, кожен живе сам для себе і для свого власного задоволення. Взаємодопомога, як відомо, це фактор еволюції. Суспільство де кожен сам за себе не виживе. Суспільство радикального індивідуалізму це тупикова гілка. Народ такого суспільства стає жертвою. Він не здатний постояти за себе. Він занурюється в пороки та споживацтво. Стає соціально пасивним, втрачає своє культурно-національне коріння. Тому вся ця індивідуалістична філософія це медвежа послуга суспільству. В той же час, необхідна пропаганда, це пропаганда відповідальності, взаємодопомоги, культ здорової та міцної сім'ї. Адже по справжньому міцне та здорове суспільство це не суспільство індивідуалістів.

Рівненський клуб "Правовий всеобуч"