Меню сайту
Категорії каталога
Нормативно-правові акти, які відсутні в "Ліга-Закон" [1]
Земельні питання [3]
Будівнитцтво, інвестиції, облік [207]
Відповіді на запитання читачів [15]
В цій категорії Ви можете знайомитись з відповідями читачам щодо вирішення різноманітних містобудівних питань, і не тільки.
Форма входу

+ Український Тиждень. Новини

Інформаційна картина дня від українського часопису "Тиждень".

добавить на Яндекс
З ПИТАННЯ РОЗМІЩЕННЯ БАНЕРНОЇ РЕКЛАМИ ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА ТЕЛ.0685860339
Публікації

Різниця між формами робітничого руху

Основа боротьби більшості, так званих лівих, в містах – профспілки, централізовані організації, які ведуть боротьбу за заробітну плату. Вони чомусь розглядаються деякими більшовистськими партіями як база революційного руху. (Інші ліві партії соціал-демократичого напрямку так профспілки не сприймають, вважаючи їх лише механізмом покращення стану робітників в рамках капіталізму). Окрім того, ліві партії приймають участь в парламентських та муніципальних виборах. Все це веде до створення особливого прошарку керівників, партійно-профспілкового менеджменту, адвокатів, радників і т.п., які прекрасно влаштовані в системі і яким, звичайно, ніяка революція не потрібна. Вони адвокатять робітників в судах, комісіях по трудових спорах, і т.д., не кажучи вже про парламенти, і самі отримують за це хороші зарплати. Що ж до робітників, об’єднаних цими структурами, то вони, в умовах централізму, отримують не навички самоорганізації та самоуправління (прийняття рішень загальними зборами трудових колективів), а навички підкорення своїм керівникам. Відтак, коли і якщо робітничий рух починає виходити з-під контролю, керівництво профспілок (і партій) натискає кнопку ,,стоп”, а низові учасники та активісти підкоряються, як вони звикли. Профспілкові керівники в більшості випадків вмовляють робітників відмовитися від радикальних методів боротьби, наприклад від зайняття заводів. Отто Рюле і германо-голландські комуністи робітничих рад писали про це ще в 1919-1921 роках. ,,Профспілкова бюрократія – писав Рюле – продукт централістсько-бюрократичної форми організації. Все, що було сказано про партійних вождів, в ще більшій мірі відноситься до профспілкових чиновників. Вони являють собою справжніх бонз, типових унтер-офіцерів робітничої армії…В конфлікті між класовою боротьбою та профспілковою касою, загальним благом і своєю мискою вони завжди вирішують на користь другого…Революціонізація цих утворень, які прогнили та опустились, неможлива. Неможливо їх перетворити їх в інструменти класової боротьби.” Партії с-д або марксистів-ленінців (більшовиків) часто мають вплив в профспілках і контролюють їх керівництво. Ці партії використовують профспілки як механізм тиску і майданчик для агітації і зрощуються з ними. При цьому партії і профспілки схожі структурно, ними керує централізований менеджмент. Проф- і парт-менеджмент переплітаються. І разом інтегруються в систему, займаючи теплі і часом добре оплачувані місця парламентських або муніципальних депутатів і чиновників, управлінців партії і/або профспілки на всіх рівнях. Хороша зарплата, не пильна робота. А тут загроза революції – навіщо вона їм потрібна? З тих пір нічого не змінилось. Профспілки здали ряд революцій – Італія 1919-1920, Франція та Італія 1968-1977, англійське повстання шахтарів в 1984. Вони вмовляли робітників відмовитися від захоплення фабрик та інших прийомів радикалізації боротьби і мали успіх у цьому. Комунізм робітничих рад бачить вихід інших, не профспілкових формах боротьби – це так звані спонтанні (,,дикі”) страйки, організовані ініціативами робітників, створення робітниками в ході страйків не профспілкової організації – виборних страйкових комітетів або Рад, які знаходяться під контролем регулярних загальних зборів, в створенні на підприємствах ідейних груп для ініціації боротьби і для розповсюдження ідеї суспільства, яке ґрунтується на самоуправлінні і владі непартійних робітничих Рад. Автономія робітничого руху, його самостійність і незалежність від лідерів і структур влади тут – основа. Зі свого боку, профспілки можуть бути інструментом пом’якшення соціальних і трудових проблем капіталістичної системи в деякі періоди. Але, з іншого боку, вони не готують свідомість і організації робітників до соціальних революцій і не направлені на відмову від капіталізму, на демонтаж системи найманої праці. Навпаки вони є стоп-краном революційних перетворень, способом інтеграції робітників в капіталізм (коли в умовах фінансових і/або військових криз стан робітників різко погіршується і мільйони опиняються на межі виживання або втрачають роботу, профспілки майже безсильні їм допомогти). Таким чином, для тих, кого цікавить робітничий рух, є два шляхи – соціал-демократичний профспілковий шлях, і соціал-революційний шлях – комунізм робітничих рад. Вибирати, звичайно, будуть самі робітники, однак слід пам’ятати, що це два різних шляхи. Згідно ідей аргентинського анархізму FORA сам факт успішності людини в системі, де для того, щоб мати успіх, потрібно ходити по головам інших, експлуатувати робітників (присвоюючи результати загальної колективної праці, будучи господарем підприємства або менеджером), приймати рішення про їх звільнення та командувати – так ось, на думку FORA, сам цей факт успіху в такій системі дурно говорить про людину. Рівненський клуб "Правовий всеобуч"



Джерело: http://In my head
Категорія: Будівнитцтво, інвестиції, облік | Додав: archinfo (04.11.2019) | Автор: Фінгерт Юрій Юрійович E W
Переглядів: 277 | Теги: Профспілки, робітничий рух, капіталізм | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Друзі сайту
 
 
Українська експертно-правова лабораторія Юрія Мачулянського © 2024
Конструктор сайтів - uCoz