8 вересня Кабінет міністрів України видав Розпорядження № 1790-р, згідно якого "для проведення археологічних досліджень та музеєфікації залишків фундаментів Десятинної церкви” виділяються бюджетні кошти на суму 13 мільйонів 400 тисяч гривень. На перший погляд, можна лише порадіти такій турботі партії і уряду про українську археологічну науку і подякувати за увагу до пам”яток, але щось мене зупиняє. І це "щось” називається "контекст”.

Судіть самі: на наступний день після цього розпорядження Верховна Рада приймає Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини” з пропозиціями Президента України, яким ліквідується археологічна експертиза земельних ділянок, що виділяються органами влади фізичним особам. Таким чином, доля поки невідомих науці археологічних об”єктів повністю опиняється в руках власників землі. Якщо буде їхня добра воля, вони можуть запросити фахового археолога і перевірити свою територію на наявність чогось науково цінного, а ні, то й ні. Само собою, ці обмеження поширюються лише на легальну, "білу” археологію. "Чорна” ж просто отримує додаткову фору.

Цими ж днями надходять повідомлення про катастрофічну ситуацію з оплатою послуг державної охорони у закладах, підвідомчих Міністерству культури. Де Львів, а де Севастополь, однак проблеми тут абсолютно тотожні. Львівська національна галерея мистецтв вже винна понад два мільйони гривень за оплату охорони. "Я днями дзвонив до заступника міністра культури, а він каже, що був з міністром у міністра фінансів. А той навіть не обіцяє нічого”, – говорить генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв Герой України Борис Возницький. Борг галереї тягнеться ще з листопада-грудня минулого року.

"Прикро, що ніхто й не збирається платити. У Міністерстві фінансів кажуть: навіть ніяких розмов про це! Зараз вересень, от на мене подали в суд за торішній борг. Суд присудив узяти в галереї гроші і заплатити їм. Але якщо у галереї ті гроші взяти, то вона не отримає зарплату! Мало того, я, як відповідач, ще й судові витрати маю відшкодовувати”, – додає Возницький.

Національний заповідник "Херсонес Таврійський” у 2010 році мав отримати біля 4 мільйонів гривень на зарплати співробітникам, 500 тисяч на оплату комунальних послуг і стільки ж на охорону. Не отримав жодної копійки і розраховується по платежах виключно з власних коштів. Якщо до 25 вересня відділ Державної служби охорони при Севастопольському управлінні МВС не отримає від заповідника 230 тисяч гривень боргу, охорони там не буде взагалі. А "чорна” археологія буде точно.

Тобто, маємо досить дивну картину: з одного боку повна катастрофа з фінансуванням найнеобхідніших видатків, з іншого – атракціон небаченої щедрості стосовно розкопок, до яких самі археологи ставляться без "вогника” і які від самого початку вголос називали "непершочерговими”. Звісно, Десятинна дуже цікавий об”єкт, однак досліджували її досить інтенсивно і великих відкриттів тут ніхто особливо не чекає. А в Україні досі лишаються десятки давньоруських міст, археологічне обстеження яких практично не починалося. Враховуючи гострий брак наукових кадрів, неважко здогадатися, де тут насправді "горить”, а що може й зачекати.

13 мільйонів 400 тисяч гривень – дуже велика сума. Тим більше, під закінчення сезону розкопок. Фактично, це повноцінне фінансування кількох археологічних сезонів, або… чогось ще. Звісно, згадана в Розпорядженні "музеєфікація залишків фундаментів Десятинної церкви” недвозначно вказує на музейне майбутнє пам”ятки, однак нас так часто обдурювали офіційні папери, що сумніватися у чиновницькій щирості сам бог велів.

Саме стосовно бога і його земних уповноважених і виникають найбільші підозри. Археологи та інші науковці порівняно рідко стають об”єктом державного піклування, а от попи бюджетні бонуси загрібають без перестанку і за всіх різнокольорових режимів. Останній "бенкет духовності” стосувався багатостраждальної верхньої Лаври, яку влада правдами і неправдами намагалася "зачистити” під монастир Московського патріархату, звільнивши від музеїв, бібліотек, галерей і інших "непрофільних об’єктів”.

Ми всі пам”ятаємо той шум, ту істерику, бойовий натиск, який за кілька місяців практично зійшов нанівець. Ні, наміри не змінилися, люди також, однак виявилося, що влада професіоналів ЕЛЕМЕНТАРНО НЕ ВМІЄ РАХУВАТИ І ПЛАНУВАТИ НАПЕРЕД. На думку громадськості можна й начхати, от тільки перевести п”ять великих музеїв з гігантськими фондами, величезну бібліотеку та унікальну клініку ПРОСТО НІКУДИ. Підмахнути папірець виявилося набагато простіше, ніж його виконати.

Останнім ударом стала позиція генерального директора "Мистецького арсеналу” Наталі Заболотної, людини цілком вбудованої в нову владну конструкцію, але з власним баченням долі свого дітища. На запитання "Як щодо музеїв Лаври, які, як стверджує преса, мають намір переселити до "Мистецького Арсеналу”?” Наталя Пилипівна недвозначно заявила:

"Деякі чиновники можливо мають власне бачення концепції "Мистецького Арсеналу” як такого собі складу, куди можна скидати експозиції музеїв, приміщення яких комусь раптом знадобилися. Ми вже маємо приклад музею-примари, коли Музей історії Києва перетворився в двоповерховий склад в "Українському домі”. Перепрошую, але ми робимо музей світового ѓатунку, з чіткою музеологічною концепцією, власною філософією, з кураторським підходом формування експозицій.

Звісно, для нас не зайвими були б фондові надбання усіх цих музеїв. Але "Мистецький Арсенал”, який будується за світовими музейними вимогами — нормами клімат-контролю, охорони, пожежної безпеки та ін. — буде готовий прийняти твори мистецтва для зберігання не раніше ніж за два роки за умови вчасного фінансування”.

Очевидно, це був останній удар. Атака на музейну Лавру захлинулася, можливі поодинокі відселення вже не компенсують православному лоббі краху його сподівань. Заповідник вистояв.

І тут, за умов жорсткого бюджетного дефіциту і збільшення внутрішнього боргу раптом виринають 13 мільйонів 400 тисяч гривень. На науку… Археологію… Для музеєфікації…

Не вірю.

Скоріше повірю в інше. Що під ширмою "музеєфікації залишків фундаментів Десятинної церкви” готується остаточна передача Московському патріархату цієї суперісторичної пам”ятки – як своєрідна компенсація за "лаврський облом”. Адже настільки цінних в попівських очах об”єктів у держави лишається два: Софія Київська і руїни Десятинної церкви. До Софії поки зась, та й останній скандал з ЮНЕСКО змушує обережніше поводитися в тому напрямку. А от Десятинка підходить ідеально.

Більше того, УПЦ утримує спеціальну структуру, яка здатна офіційно прийняти такий презент і в стислі терміни архітектурно "оформити” територію. В інтернеті чимало писалося про самовільно встановлений на Старокиївській горі дерев”яний храм МП, який періодично дражнять то кіоском, то сауною, то МАФом. Два роки тому я також віддав йому належне, випустивши одну деталь, принципову в сьогоднішній ситуації.Справа в тому, що ця невеличка церковця в організаційному плані не є пересічним парафіяльним храмом. 9 липня 2009 року на засіданні Священного Синоду УПЦ було прийнято рішення про відкриття у Києві Різдва Пресвятої Богородиці Десятинного ЧОЛОВІЧОГО МОНАСТИРЯ (Журнал № 34). Керує ж обителлю не звичайний ігумен, а АРХІМАНДРИТ Гедеон, уроджений одесит з потрясним мирським прізвищем Харон, який ще 2005 року отримав благословіння на спорудження тут першого тимчасового храму-скінії і відтоді зі Старокиївської гори не відлучався.

Таким чином, перед нами такий собі "кадрований полк” з нерегулярним ополченням у вигляді прихожан, готовий для розгортання у повноцінний штатний склад. 6 січня 2010 року у монастирі вже відбувся перший чернечий постриг. Перший, але не останній.

Досвід монашого хазяйнування в історичному комплексі Лаври наочно продемонстрував повне пам”яткоохоронне невігластво святих отців і схильність до масованого будівництва без зауваження будь-яких законодавчих вимог. Подібна "музеєфікація залишків фундаментів Десятинної церкви” може вилитися у чергову скандальну забудову в самому серці історичного Києва з попутним знищенням унікальної пам”ятки археології та серйозним міжконфесійним протистоянням.

Нехай це буде моя особиста паранойя і витівки хворого розуму. Нехай я буду неправий.

Дописувач живого журналу li muzyka-sniv