Класичний анархізм часто визначається як анти-авторитарний соціалізм. Використовуючи принцип прямої аналогії національний анархізм розуміється в якості анти-авторитарного націоналізму. Ідея про те, що націоналізм синонімічний фашизму, з його інкорпорованістю до державних і урядових структур є, назагал, вельми розповсюдженою. Націоналізм, проте, зовсім не зобов’язаний зосереджуватися в рамках державних структур. Задовго, далебі задовго до дев’ятнадцятого століття з його ідеї „етнічної держави” існували формації на кшталт голландських „морських жебраків”, постулюючих собою інакшу форму націоналізму: власне той його різновид, коли сам націоналіст ототожнює себе не з державою, але з її населенням, етнічною спільнотою чи якоюсь локальною громадою. Поза сумнівом, завше були, є і будуть ті, хто не сприйматиме і заперечуватиме державу як інститут і владу, як фундамент побудови суспільства, місце котрих повинні зайняти індивідуальна свобода і, разом з тим, гордість за своє походження, своє етнічне коріння. Саме подібні суб’єкти можуть бути названими націонал-анархістами і визначати свою ідеологію як відповідну самоназві — націонал-анархізм. Таким чином національний анархізм прив’язаний до сучасного націоналізму майже у той самий спосіб як і сучасний анархізм до соціалістичних ідей. Анархісти, ті самі Бакунін і Кропоткін мали справу практично з тими самими питаннями що і інші напрямки соціалістичного робітничого руху, а саме: вони прагнули до радикальної зміни розподілу засобів до існування і, як наслідок, побудови егалітарного суспільства. Але способи, котрими вони користали задля досягнення своїх цілей були дещо інакшими. Чи не ті самі способи притаманні націонал-анархістам, коли останні намагаються будувати суспільство, засадами котрого виступатимуть традиційні національні принципи етнічного суверенітету, солідарності і автономії. Сам спосіб досягнення поставлених цілей, в свою чергу, відрізняє націонал-анархіста від типового націоналіста сьогодення. Національний анархіст схожий на класичного, він не любить авторитаризм і любить особисту свободу, це для нього важливіше за все — не сприймаються жодні державні чи авторитарні засоби досягнення національного суспільства. Ось чому національний анархізм протиставляє себе домінуючим, на разі, націоналістичним ідеям, основним принципом котрих є захоплення державної влади і наступне нав’язування своїх ідеалів примусово. Націонал-анархісти прекрасно усвідомлюють той факт, що справжнє національне почуття можливе лише у напрямку від мас до еліти, але в жодному разі не навпаки. Відповідно до цього національний анархіст прагне створювати свого роду попсовий варіант національного, суть котрого полягає у тому, що його/національна культура підтримується енергією народу, сталим інтересом громадськості, по відношенню до неї; не державною підтримкою, не протекцією — популярна народна культура, в котрій вільно почувається і індивідуальна людська. Звичайно, національний анархізм не є тією ідеологією, що звертає свою увагу лише на проблеми внутрішньої політики. Не менш важливим її розділом є питання урегулювання міжнародних відносин. Можна довго полемізувати на рахунок світової арени, але у більшості своїй націонал-анархісти виступають за міжнародну систему, засновану на традиційних національних принципах свободи для всіх і анархічних ідеях про світ невеличких, самокерованих і самостійних політичних одиниць. Дехто стверджує апріорну неможливість подібної комбінації, мовляв, анархізм і націоналізм теоретично не поєднувані. Наступні твердження повинні розсіяти ці сумніви, позаяк існують основоположні моменти, спільні для обидвох ідеологем. Передусім, це ідея свободи, та, і інша ідеології ґрунтуються саме на ній. Націоналізм, зрозуміло, пов’язує її зі свободою етнічної спільноти, а анархізм наполягає на індивідуальній свободі кожного окремого індивіда. Відповідно до націонал-анархістської ідеології ці дві можливі форми свободи цілком сумісні, більше того, їх можна об’єднувати, хоча би тому, що обидві вони є прямими передумовами один одного! Жодна група не є вільною, у той час як не вільні її члени. Ось чому будь-яка боротьба за свободу спільноти, громади, колектива, будь вона національною, релігійною чи трудовою є боротьбою проти загального пригноблення задля індивідуальної свободи індивіда. Емансипація етнічної спільноти призводить до появи децентралізованого суспільства з розвинутими органами самоуправління, з місцевою і індивідуальною самоідентифікацією. Саме тому поєднання націоналізму і анархізму є просто необхідним! "Fingert&Law Corporation"