А тепер розплющимо очі, глянемо довкіл і збагнемо: людство поділяється на дві категорії індивідуумів, що неабияк відрізняються одна від одної вбранням, обличчям, статурою, усмішкою, ходою, інтересами і заняттями. Можливо, ці відмінності поверхові, можливо, вони незабаром зникнуть. Та напевне те, що нині вони існують у своїй яскравій очевидності. Отже, прикмети самиці (і передусім її дітородна функція) ще не визначають жінки. Ми також відмовляємось характеризувати її поняттям ,,вічної жіночності”, але при цьому визнаємо, що жінка все-таки є, хоч це, можливо, й тимчасове явище. Отож, питається, що ж таке жінка? Саме запитання одразу ж підказує мені першу-ліпшу відповідь: знаменно вже те, що я його задаю. Чоловікові не спало б на гадку створити книжку про особливе становище, в якому перебувають його побратими. Чоловік нізащо не стане описувати себе як представника своєї статі: він людина, отже, чоловік — це щось само собою зрозуміле. І якщо в громадянських реєстраційних книжках графа ,,стать: чоловіча — жіноча” виглядає симетрично, то це лише формальність. Співвідношення двох статей аж ніяк не нагадують електричні полюси: чоловік— це водночас і позитивне, і нейтральне начало. У французькій мові поняття ,,людина” і ,,чоловік” позначаються одним словом ,,homme”, специфічне значення латинського ,,vir” (чоловік) асимілювалося з узагальненим змістом слова ,,homo” (людина). Жінку ж сприймають як щось негативне. Міркування про неї мають характер застережень, її якості сприймаються мовби осібно, і аж ніяк не співвідносяться з чоловічими. Подібно до того, як у стародавніх народів вертикаль мали за взірець прямої, щодо якої решту ліній вважали похилими, існує взірець людини, і це, звісна річ, чоловік. Специфічні органи жінки — яєчники і матка — роблять її необ’єктивною: часом навіть подейкують, що жінка думає своїми залозами внутрішньої секреції. При цьому чоловік геть-чисто забуває, що і в його організмі є статеві гормони і статеві яєчка. Він відчуває своє тіло, як природну й гармонійну частку світу, й через те гадає, що пізнає його об'єктивно. Водночас вважає, що жіноче тіло обтяжене фізіологічними особливостями, котрі обмежують, притлумлюють її судження. ,,Самиця є самицею через брак певних якостей”,— говорить Арістотель. Що ж, слід визнати: жінка таки потерпає через свою природжену неповноцінність. А святий Фома Аквінський вслід за Арістотелем проголошував: жінка— ,,це невдалий чоловік”, ,,випадкова істота”. Це, між іншим, відповідає біблійному міфу створення світу: за визначенням Боссюе, Єва з'явилася із ,,зайвого ребра” Адама. У людському суспільстві панують чоловіки. Вони міркують про жінку, виходячи не з неї самої, а порівняно з собою, не визнаючи її як автономну істоту. ,,Жінка — похідна істота...”,— писав Мішле. Саме це стверджує і пан Бенда в ,,Промові про Урієлу”: ,,Чоловіче тіло має сенс саме по собі, незалежно від існування жіночого: тіло жінки має сенс лише в тому разі, якщо уявляється існування чоловіка... Чоловік усвідомлює себе без жінки, вона ж не може уявити себе без чоловіка”. І вона є ніщо інше, як те, що подумає про неї чоловік. Будь-яка жінка для нього — здебільшого істота, яка викликає сексуальну зацікавленість. А що зринуло з уст чоловіка — абсолютна істина. Жінку характеризує те, що відрізняє її од чоловіка, але не навпаки: він — головний, вона — другорядна. Він —Cуб'єкт, він — Абсолют. Вона — Інша. "Fingert & Law Corporation”