Переглядаючи одного разу газету з працевлаштування, я натрапив на дуже цікаве оголошення. У ньому було написано, що потрібно фандрайзер, і була вказана заробітна плата — від 10000 грн. Ця інформація настільки зацікавила мене, що захотілося дізнатися побільше про цю професію. Як виявилося, фандрайзер — це фахівець, який збирає у іноземних і вітчизняних організацій-донорів гроші для проектів громадських організацій. Таких менеджерів в Україні близько сотні. Протягом року професійні «грантовікі» можуть отримувати гранти під різні проекти. При цьому загальна сума грантів може досягати $ 150 тисяч. Фандрайзери, як правило, мають зв’язки в усіх грантових фондах, що працюють в Україні, постійно відстежують інформацію про нові проекти, добре знайомі з психологією організацій-донорів і вміють вести з ними переговори. Вони знають, як якісно відзвітувати про витрачені гроші і зробити рекламу собі та донора. Крім того, у них повинна бути бездоганна анкета, що передбачає участь у початку 90-х у студентських виступах за незалежність України, членство у різних громадських організаціях націонал-демократичного спрямування. При цьому непогано було б пройти курс семінарів зі створення в Україні громадянського суспільства (які в рамках обміну досвідом проводять представники зарубіжних фондів) та прослухати курс лекцій з підготовки професійних фандрайзерів. Самі менеджери громадських організацій, на яких працюють такі фандрайзери, називають себе дітьми капітана Гранта, натякаючи на схожість з дітьми лейтенанта Шмідта. Одні й ті ж фахівці одночасно реалізують програми порятунку рідкісних тварин, контролю над демократичністю виборів, захисту прав ромів і підтримки фемінізму в українському селі. Підхід в цій сфері суто підприємницький: неважливо, чим займатися, головне, щоб це приносило дохід і не вступало в прямий конфлікт з законом. Чималі гроші отримали, наприклад, учасники проекту захисту тигрів в Карпатах. Донори не знали, що останній тігор там гуляв тисячі років тому, а українські «грантоїди», ясна річ, приховали від них цей факт. Що стосується історії виникнення «грантового руху» в Україну, то після проголошення незалежності широко була поширена практика появи організацій-одноденок. Подібно до того, як на початку 90-х створювалися комерційні фірми спеціально для отримання банківського кредиту, громадські організації реєструвалися під один проект для отримання грошей західних донорів. У середині 90-х, коли цей бізнес був на піку розквіту, його рентабельність досягала 1000%. Результатом першого етапу роботи іноземних фондів в Україну стало створення ресурсних центрів у всіх регіонах України, які потім повинні були сформувати мережу громадських організацій по всій країні. Для цього в їх розпорядженні були донорські гроші, і центри видавали невеличкі гранти починаючим громадським діячам. Тоді й утворився пул «грантовіков», які, замкнувши на собі всю інформацію та контакти в іноземних фондах, фактично створили монополію на грантовий бізнес. Ці ж люди розробили схеми освоєння донорської фінансової допомоги та технології звіту за них, діючі до цього дня. У західних країнах, де існує потужний громадський сектор, організацію, яка підходить за специфікою діяльності, шукає сам фонд. В Україні все навпаки: самі громадські організації придумують проекти під завдання тієї чи іншої донорської структури. Схеми нецільового використання грантових грошей найрізноманітніші — від економії на зарплаті виконавців проектів до збору грошей у кількох донорів під той же самий проект. Технологія звітності за використання грошей — окремий напрямок в роботі кожної громадської організації, за яке відповідає окремий менеджер, який спеціалізується виключно на складанні заявок на гранти і звітів про їх реалізацію. Основна форма звіту — якісно оформлена презентація про виконану роботу. Красиво, грамотно і барвисто складений звіт (з фоотримати фотографії, відеозаписи і матеріалами на електронних носіях) легко вирішує проблему відповідальності за використані кошти перед центральними структурами фондів. Донорські фонди дуже рідко перевіряють результати реалізації проектів на місцях. Гроші, отримані від урядових і міжурядових фондів, вимагають детальної бюрократичної звітності. Але такі фонди виділяють досить великі кошти. Дуже часто одержувачі гранту на ці гроші будують успішний бізнес. Наприклад, за звітами поліграфічну продукцію поширили, а у фонд відправили лише сигнальний примірник, самі ж засоби перевели в готівку. Розвиток Інтернету та доступність інформації про іноземних донорських фондах до 2000 року зруйнували монополію, яку мали на цьому ринку створені в середині 90-х ресурсні центри, і породили жорстку конкуренцію. Зараз великий грант можна отримати, лише пройшовши етапи роботи з фондами з міні-грантів. Незважаючи на те, що ситуація змінилася, на цьому продовжують заробляти гроші. Громадська організація "Рівненський клуб "Правовий всеобуч" не займається пошуком грантів та не займається благодійністю, що забезпечує незалежність та чистоту діяльності громадської організації із захисту невід'ємних та невідчужуваних прав членів громадської організації від зазіхань влади та капіталу. Наша юридична діяльність є вимушеною. Ми підтримуємо людей праці. Діяльність громадської організації грунтується на ідеології анархо-синдикалізму. На практиці підтримуємо так званий середній клас. За матеріалами http://helpbizness.ru/shaxrajstvo-v-biznesi/yak-zaroblyayut-na-blagodijnosti.html
Рівненський клуб "Правовий всеобуч"
|