Києво-Печерську Лавру (ту її частину, яку ще не прибрала до своїх рук Московська церква) передали з комунальної власності в державну. Після такого рішення Київради столична інтелігенція, музейники й митці завмерли в тривожному очікуванні. Що далі? Чи віддадуть землі й майно церкві сусідньої держави? Що буде з музеями та творчими майстернями, розміщеними на території заповідника? З цими та іншими запитаннями ми звернулися до голови Всеукраїнської асоціації музеїв, колишнього голови Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергія Кролевця.

У 2009 РОЦІ ПАРТІЯ РЕГІОНІВ БУЛА ПРОТИ ПЕРЕДАЧІ ЛАВРИ

Пане Сергію, Києво-Печерську Лавру передали з комунальної власності в державну. Депутат Київради Олександр Бригинець уже висловив побоювання, що цей крок зроблено з однією метою – передати її з державної власності до "церковно-московської” - і що над музеями й майстернями, що розташовані на території Києво-Печерського заповідника, уже нависла небезпека. Чи поділяєте його побоювання і які вбачаєте причини такого рішення?

Акцент треба робити не на самій передачі, а на тому, у який час це робиться. Чому це не було зроблено рік тому чи два? Або у 2003 році, коли Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник передавали з міського підпорядкування до міністерського? Але чомусь тоді не було зроблено передачі майнового комплексу одночасно з передачею закладу… Закладом керує міністерство, майно розподіляє місто. І ця ситуація всіх влаштовувала 7 років. І спроби минулого й позаминулого років вирішити питання, недовирішене у 2003 році, чомусь наражалися на повне бойкотування у Верховній Раді. Коли голосували в травні 2009 року, Партія регіонів була проти передачі майна в державну власність. А зараз вони «за». Що змінилося? Я бачу в цій ситуації виключно політичний підтекст.

Нині Київрада просто проголосувала передати майно в державну власність, а що буде з цим майном, що буде з музеями на цій території, чи буде скорочено заповідник? Відповідей немає. Натомість приходить лист від Мінкультури з підписом міністра Кулиняки про скорочення в заповіднику на 20% працівників. Понад 100 чоловік просто виганяють на вулицю…

Рознарядка стосується тільки вашого заповідника чи інших музейників теж чекають звільнення?

Поки що скорочення стосується Києво-Печерського заповідника. Але це такий пробний крок. Якщо він пройде, то завтра підуть скорочення по всіх музеях і заповідниках України. Нинішня влада обіцяла скоротити чиновників, а звільняє музейних працівників.

На території заповідника – п’ять музеїв і ще два – в охоронних зонах. Над ними нависла загроза. Невідомо, що з ними буде.

У ЯЩИКАХ В УКРАЇНСЬКОМУ ДОМІ ГИНЕ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ КИЄВА

Чому за рішення про передачу Лаври Київрада проголосувала саме зараз, напередодні візиту московського патріарха Кирила, чи це просто випадковий збіг?

Це ви – четверта влада – розкладайте цей пасьянс на основі фактів. Іде скорочення працівників, передають майно до держвласності саме сьогодні, а не вчора і не рік тому, коли був інший формат влади. І немає документа, який би сказав, що буде з музеями через 5 чи 10 років. У мене є причини побоювань, бо перед очима одразу постає музей історії Києва. 6 років тому його вигнали з рідного приміщення, віддали будівлю під суд. Пообіцяли найкраще приміщення, в Українському домі, і 6 років музей не працює, він існує віртуально. Екскурсій немає, фонди не поповнюються. У тих ящиках на 4-му і 5-му поверхах Українського дому гинуть експонати, гине музей.

У нас росте покоління киян, які не знають історії свого міста. І не дивно, що Київрада голосує за перейменування вулиці славетної людини, яка зробила для України, для Лаври і для церкви стільки, скільки не зробив жоден політичний діяч.

У Києві залишилося лише два палаци: Кловський і Маріїнський. Киянам і туристам потрапити в обидва сьогодні неможливо. Чи справедливо, що Кловський віддали служителям Феміди і виселили музей історії Києва?

Переселення суду в палац – це просто кричущий факт тотального культурного невігластва нашої так званої "правлячої еліти”. Я все ж таки сподівався, що керівництво суду використає якісь свої важелі, щоб вирішити подальшу долю музею. Але дарма. В Україні йде процес "розкуркулювання” музеїв. У той час як в усьому світі нащадки царів і королів відчиняють двері своїх апартаментів для громадськості, створюють у них музеї. У нас був музей у гарному палацовому комплексі. Його виганяють під дурилку – "у вас буде Український дім”. Український дім – одне з найкращих "жирних” приміщень у центрі Києва, ну хто це віддасть, при тій владі, яка нахабно краде в киян їхні подвір’я, у дітей майданчики і дитячі садочки… Той самий дитячий садочок на Аскольдовому провулку – пам’ятка архітектури 1923 року – зараз забудовується хмарочосами за гроші скоробагатьків, які сидять у парламенті. Садочок з майданчикам просто приречений, його продадуть. Влада ставиться до цієї країни як до місця, де вона заробляє гроші. Ця наша правляча «еліта» своїми дітьми, дружинами, грошима, коханками не присутня у цій країні, вони присутні за кордоном, там вони відпочивають, одягаються, навчають дітей, зберігають свої гроші, заздрять тій буржуазній культурі й нищать свою.

ЦЕРКВА ЗВЕЛА НА ТЕРИТОРІЇ ЗАПОВІДНИКА 15 ТИСЯЧ КВ. М НОВОБУДОВ ДЛЯ ВЛАСНИХ ПОТРЕБ – БЕЗ ЖОДНИХ ДОЗВОЛІВ

А чи відома вам доля творчих майстерень художників, що перебували в корпусі №30 Києво-Печерського заповідника? Вони опинилися під загрозою виселення через закінчення строку оренди. Київрада строк оренди не подовжила. Але ж приміщення відбудували після війни коштом Національно спілки художників.

Справді, це приміщення будувалася для лаврської іконописної школи в кінці ХІХ століття, там працювали Попов і Їжакевич, які розписували трапезний храм Києво-Печерської Лаври. Після війни за кошти художників будівля була відреставрована. Там були майстерні відомих митців. Питання можна вирішити, дати інше приміщення цим митцям десь на Печерську. Ні, їх просто виселяють на вулицю, а цей корпус планується передати "під потреби церкви”, яка тільки за останні п’ять років звела на території Нижньої Лаври близько 15 тисяч метрів квадратних новобудов для власних потреб, без дозволів і погоджень!

Іконописну школу теж чекає закриття?

Наскільки мені відомо, договір оренди не було продовжено. А куди виганять цих художників – незрозуміло.

КИЇВРАДА УМИВАЄ РУКИ, НАСПРАВДІ ЗА ПЕРЕДАЧЕЮ ЛАВРИ СТОЇТЬ КОРУПЦІЯ

Як досі в Лаврі співіснували церковники, митці та музейники?

У 2002 році заповідник за дорученням Кабміну розробив концепцію розвитку Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та принципів його співіснування з церквою. Існувало розуміння, що такий документ вкрай потрібний як церкві, так і музеям. На жаль, на стадії візування чиновники поклали цей документ під сукно. Але, опрацьовуючи його з вищим керівництвом церкви, ми змогли знайти порозуміння в принципових речах. Працювала міжвідомча комісія з урегулювання державно-церковних відносин при Кабінеті міністрів, яка регулярно збиралась. Таку позицію підтримувало й колишнє керівництво міста (Олександр Омельченко особисто втручався в разі потреби) . На жаль, років п’ять ця комісія не працює.

Зараз, на мій погляд, у деяких учасників процесу з’явилась оманлива спокуса вирішити все й відразу. Київрада сплавляє проблемний об’єкт, який не дає зиску. Церква спокушається майном і витісняє музеї як щось чужорідне й вороже їй. А насправді за цим стоять корумповані чиновники, віртуози плетіння мережива інтриг з метою і далі ловити рибку в каламутній воді. Зокрема, керівництво Держслужби з питань національної культурної спадщини тікає від відповідальності за ганебну забудову Києва й руйнування пам’яток національного значення: сьогодні одіозний Микола Кучерук і Марина Громова – нове керівництво Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, заступник і генеральний директор відповідно. Ті, хто мав би відповідати, очолили процес. Чи надовго?

Торік організація ЮНЕСКО попередила Україну, що Києво-Печерська Лавра і Софія Київська можуть потрапити до так званого "чорного списку”. Експерти акцентували увагу на неефективному управлінні об’єктами, через що й вникають ризики для самих пам’яток. Адже Лаврою і Софією у нас за законом керували і Мінкультури, і Мінрегіонбуд, і служителі церкви, і столичні управлінці. А хто має опікуватися Лаврою?

Представники ЮНЕСКО були здивовані такою кількістю контролюючих і відповідальних, але сказали: ну, добре, якщо у вас сім няньок, у вас усе одно має бути якась програма управління. Наші чиновники, позичаючи в Сірка очі, кажуть: "Є”. Хоча такого документа немає. Що у вас за план управління? Ось у нас фінансовий план. Експерти ЮНЕСКО кажуть: та ні, вибачте, це план фінансування, ми маємо на увазі інший документ: генплан, концепція, програма, назвіть його як хочете, але він має засвідчувати, що тут і через п’ять років буде музей. А наша влада не знає, чи буде тут музей, бо вона звикла працювати в режимі ручного управління. Іде дерибан землі, розпродаж окремих ділянок…

Які забудови на сьогодні несуть найбільшу загрозу заповіднику?

Це чітко викладено в торішньому звіті ЮНЕСКО, прийнятому на сесії комітету Всесвітньої спадщини в Севільї (Іспанія) з назвами об’єктів і адресами. Мінкультури приховувало цей звіт і не перекладало його. Тому неофіційний переклад було здійснено Всеукраїнською асоціацією музеїв, його розміщено на нашому сайті.

Це ресторан на березі Дніпра прямо під Лаврою, наміри забудови за тим проектом, який виграв конкурс щодо Мистецького арсеналу, оці куби, паралелепіпеди, трикутники прямо на валах Цитаделі якоїсь японської чи французької фірми, офісно-культурологічний чи житловий комплекс по Лаврському провулку та інші наміри забудови в охоронних зонах об’єкта під охороною ЮНЕСКО.

У МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ НЕ БУДЕ МІСЦЯ МУЗЕЯМ, ЯКІ ЗАВАЖАЮТЬ ЛАВРІ

Ви згадали Мистецький арсенал. Цього року Кабмін виділив на цей проект 125 мільйонів гривень. Яка доля чекає на цей музейний комплекс, наскільки він важливий сьогодні для музейників і пересічних громадян?

За 5 років було стільки розмов навколо того, що це буде за Мистецький арсенал і кожен уявляв його так, як дозволяла йому фантазія. Це було схоже на ту притчу, коли до сліпих підвели до слона і кожен потім розповідав, що таке слон, залежно від того, за яку частину тіла він ухопився. Приблизно так було з Мистецьким арсеналом. Не було концепції, програми, бачення. Нам спочатку показували одну концепцію, потім іншу. Я у 2005 році був у складі якоїсь ради і поставив питання: яка юридично-правова форма того, що ви пропонуєте, чи це буде таке собі музейне об’єднання, де буде музей книги, театральний, історичний, художній, Трипілля, і в кожному з них свій директор, бухгалтер, своя територія, свої фонди, - чи це буде єдина юридична особа, до якої віллються ці музеї. Мені ніхто не дав відповіді. А десь місяць тому я прочитав інтерв’ю Наталії Заболотної (колишня директор Українського дому, а нині директор Мистецького арсеналу – Авт.), яка розповіла про свою концепцію цього Арсеналу. Там буде живий музей.

А що це означає?

Там не буде стаціонарної експозиції. Це хороша концепція. Вона має право на існування. Концепція Заболотної більш зрозуміла й логічна, ніж попередня. Але марення тим, що музеї з Лаври перейдуть до Арсеналу, необхідно полишити. Там не буде місця…

Арсенал був покликаний стати українським Лувром. А який у принципі механізм створення національних музеїв: спочатку стіни – потім колекції чи навпаки?

Проголосити: ми завтра зробимо такий собі Лувр – неможливо, оскільки такі потужні колекції, як Ермітажу, Берлінського музею та інших, створювалися століттями. Причому створювалося країнами-імперіями у період їхнього імперського існування. Наполеон звозив цінні об’єкти, які згодом потрапили в колекцію Лувра, з усього світу. Російська імперія 300 років збирала колекцію для Ермітажу в різний спосіб. Колекція музею «Метрополітен» (США) скуповувалася за величезні гроші.

Спочатку мають бути величезні кошти, у першу чергу на закупівлю експонатів, а потім для цих експонатів добудовуються або розбудовуються, або пристосовуються ті будівлі, які є.

Утілити на сьогодні таку імперську ідею можна в разі, якщо Україна поставить собі за мету стати імперією. Та й навіть тоді – це нездійсненна мрія. Не можна збудувати такий величезний музей за 2-3 роки. А тим більше шляхом «пограбування» інших музеїв.

На музейну справу й виставкову діяльність бюджетом-2010 передбачено 127,6 млн. грн., а на збереження історико-культурної – спадщини 142,6 млн. грн. На що може вистачити цих коштів?

Це дуже невеликі гроші. Розділіть їх на 450-470 музеїв, що є в Україні, різного підпорядкування: Мінкультури, обласні, міські…

У США МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ НЕМАЄ І КУЛЬТУРА НОРМАЛЬНО РОЗВИВАЄТЬСЯ

А яким має тоді бути фінансування, щоб музеї не животіли, чи вони самі мають ставати самоокупними, залучати відвідувачів? Як у цілому підняти престижність музейної справи?

Тут важлива не сума грошей. Має бути змінено принцип фінансування в культурі. У нас бюджет прийняли, Мінкультури поділило гроші між музеями й контролює їх використання. Цих коштів завжди бракуватиме. Треба дати можливість музеям вільно оперувати цими грошима й заробляти додаткові кошти. Музеї мають приймати відвідувачів, розширяти експозиції, створювати виставки, бажано їх возити закордон. А яка місія Мінкультури? Ким є міністерські чиновники? Вони творять культурний продукт? Ні! Споживають? Ні. Чому міністерство скрізь лізе і всіх повчає? Втручається в такі питання, у які в жодній країні міністерство не втручається, там, де воно (міністерство) є. Адже в деяких країнах Мінкультури відсутнє, і там нормально розвивається культура.

У яких країнах?

Наприклад, у США.

Треба дати права музеям самим приймати рішення. Має бути так. Мінкультури каже: вам потрібно для фінансування 10 млн. грн., ми даємо 8 млн., але даємо гарантовано, а решту шукай сам, роби експозиції, залучай відвідувачів, меценатів, спонсорів. Те, що заробиш, спрямовуй на розвиток своєї сфери. Таку реформу Європа проводила не так давно. У Голландії прийняли свою програму "Вільний політ” («Дельтаплан»), і назвали її приватизація (в нашому розумінні усамостійнення). Вони дали право музеям приймати будь-які рішення, навіть щодо фінансово-господарської діяльності – як приватним організаціям (звідси термін – приватизація). А міністерство займається моніторингом ситуації, дає поради, стежить за тим, щоб вчасно дійшли гроші, дотримувалися норми права. Усе. Обирає директора Музейна рада (у кожного музею своя), де немає жодного чиновника. А міністерство лише формалізує відносини вже обраного директора з державою контрактом і не втручається в його діяльність. Заборонено. От і вся реформа!

ЧАСТІШЕ Я БАЧИВ ВОВКУНА ПО ТЕЛЕВІЗОРУ НА КОНЦЕРТАХ ПОПЛАВСЬКОГО

Що змінилося з приходом нового міністра? Чим відрізняється Кулиняк від Вовкуна?

Я Кулиняка абсолютно не знаю. Я з ним, може, один раз зустрічався на нараді років два тому, коли він був заступником міністра. Тож я не можу його оцінювати.

В останні дні свого перебування у кріслі міністра культури Вовкун звільнив вас. Ви пояснювали це закінченням терміну контракту. Інших причин звільнення не вбачаєте?

У мене був давній конфлікт з міністром культури і його заступником Яковиною, які не розуміли музейної і пам’яткоохоронної сфери. І як люди, що "не в темі”, вони її боялись та живилися чутками й плітками. Мої спроби вийти на безпосередню розмову з міністром успіхом не увінчалися … Частіше я бачив Вовкуна на концертах Поплавського по телевізору. А в заповіднику він був двічі, і то на нарадах. Один раз нараду організувало Міністерство закордонних справ перед приїздом експертів ЮНЕСКО, і ще раз – з приводу скандальної незаконної забудови Лаврою. Замість того, щоб займатися справою, я як директор змушений був судитися з міністерством. Скасовував його безграмотні накази рішеннями судів. А скільки часу втрачено на безглузді й незаконні міністерські перевірки при нульовому фінансуванні. Однак ця людина два роки керувала українською культурою і два роки відкрито валила мій міжнародний виставковий проект українських ікон зі Львова й Києва в Нью-Йорку, Вашингтоні та інших штатах США у 2010-2011 роках з незрозумілих причин, про які можна лише гадати … Слава Богу, зараз виставка проводиться.

За матеріалами УНІАН