Історична перлина Києва — Контрактова площа — вже найближчим часом може нагадати киянам і гостям міста такий собі «рагульський муляж». Якщо в життя втіляться „грандіозні" плани реконструкції Контрактової. І столиця отримає черговий торговий центр на 20 тис. квадратних метрів (з парковкою), а також — так званий „магістрат", сумнівну копію дуже давньої споруди. «…Зібрали кияни раду і постановили послати у Переяслав до Володимира Мономаха з проханням: „Іди, княже, в Київ, на престіл дідівський. А коли не прийдеш, то знай, що багато зла станеться і будеш ти відповідати…".

Ось так давньоруський літопис повістує про тисячолітню традицію київської демократії. Коли всі важливі державні рішення — від укладення миру чи оголошення війни до запрошення на престол князя або ж позбавлення його влади — ухвалювали на вічових зборах. Місце проведення київських віче впродовж століть залишалося незмінним — Торг, або, як тоді казали, Торговище. На цьому майдані завжди вирувало море люду, тож „волати" (оголошувати) про народні збори і проводити їх найзручніше було саме тут.

Тисячу років поспіль древня площа так і залишається площею, знаною нині як Контрактова. Археологи стверджують, що під цим майданом збереглися цілі квартали Х століття. А гуру української археології Михайло Сагайдак навіть сміливо пропонує розкопати кілька садиб, накрити все склом, і створити таким чином археологічний музей — як в англійському Йорку (який, до слова, має шалену популярність серед туристів). Безперечно, це було б здорово — адже виставити на огляд шмат цивілізованої вулиці тисячолітньої давності може не кожна європейська столиця.

Так само як і козирнути престижним університетом кількасотлітньої давності. А в Києві у XVII столітті саме на Контрактовій площі — тоді вона іменувалася Ринковою — постала славнозвісна Києво-Могилянська академія і впродовж століть була одним з найавторитетніших навчальних закладів Європи.

Нині площа — одна з останніх у столиці, в архітектурі якої ще можна побачити вікодавній літопис. Справжній образ багатьох інших історичних місць безповоротно втрачено. В КМДА твердо переконані, що архітектура — це комікс, і тому в Києві залишається дедалі менше автентичного. І дедалі більше комічного з’являється натомість.

Черга дійшла і до Контрактової. В 2011 році там запланували реконструкцію. Що воно таке — невідомо. Бо на Контрактовій, як частині заповідника „Стародавній Київ", усі роботи мають проводитися відповідно до вимог закону про охорону культурної спадщини.

Згідно із цим документом площу і будівлі на ній можна реабілітувати, музеєфікувати, реставрувати чи консервувати.

Але в КМДА швидко зметикували, що в результаті реставрацій чи „музеєфікацій" коміксу не вийде. І тому стародавню площу вирішили реконструювати.

Фронт робіт розпочнеться з побудови на Контрактовій одразу двох магістратів. Перший змурують за проектом двохсотлітньої давності архітектора Гесте, який 1815 року кияни категорично забракували з двох причин. По-перше, „зовсім не до місця" і, по-друге, „дуже дорогий". Нині другу проблему вирішує інвестор, у цьому зв’язку першу оголосили неактуальною.

Тож за рік-два недоторканну — згідно з українськими законами — площу захарастить будівля на двадцять тисяч метрів. Ще й з парковкою, облаштовуючи яку — стверджують в Інституті археології НАН України — будівельники вивезуть камазами на смітник усі безцінні археологічні знахідки (подібне бувало вже не раз).

І питається, задля чого столична влада вляпується в таке беззаконня, лобіюючи відбудову магістрату?

Причина традиційна — задля примноження в місті торгових площ. Бо під прикриттям красивого слова „магістрат" древній площі насправді всучать черговий базар.

Другий магістрат збираються відбудувати на місці ратуші, що згоріла в пожежі 1811 року. Це має бути муніципальна будівля, в якій міська влада планує влаштовувати офіційні прийоми.

Аргументи чиновників і пам’яткоохоронців на користь відбудови нібито дуже гарні: „Київ — місто з багатовіковою традицією самоврядування, і демонструвати це високим гостям потрібно у відповідній історичній будівлі, а не ганьбитися проведенням офіційних прийомів на Хрещатику".

Дійсно, кожна європейська столиця має солідну резиденцію для прийомів. Але (!) облаштовують її у правдивій історичній будівлі, а не в „рагульському" муляжі.

І, власне, навіщо в Києві черговий раз фальсифікувати історію, відбудовуючи лжератушу, якщо на Контрактовій донині стоїть будинок під №12, де впродовж кількох десятиліть після злощасної пожежі 1811 року реально працював магістрат? Нині там Палац дитячої творчості. І замість витрачати гроші на казна-що, міська влада, запропонувавши дітям достойну заміну, могла б облаштувати свою резиденцію у справжньому магістраті і водночас чудовому маєтку двохсотлітньої давності.

Але якщо запропонувати дітям щось „достойне" не під силу, то, зрештою, зовсім поруч, на Контрактовій, 8, є ще одна старовинна будівля, яка також причетна до історії київського магістрату, — колишня садиба бургомістра. Цей будинок вважають одним з найкращих у Києві зразків архітектури класицизму. За його півтораметровими стінами зі склепінчастими стелями можна зробити гідні історичної традиції апартаменти для офіційних прийнять. Тим більше що виселяти нікого не треба. Років з десять, як будинок стоїть порожній. І коштуватиме це у стонадцять разів дешевше, ніж спорудження лжемагістрату. І ефект буде цілком відповідний європейській традиції.

Але забиті двері-вікна цієї старовинної кам’яниці свідчать про недобрі щодо неї плани в ініціаторів реконструкції площі.

До речі, переможцем тендера на розробку проекту робіт на Контрактовій стала архітектурна майстерня „Ю.Лосицький". Ця компанія має перед Києвом низку „заслуг"… Кілька років тому їхня триповерхова надбудова вкрай зіпсувала пам’ятку архітектури в самому серці історичного Києва на Володимирській, 4. А в результаті реконструкції майстернею „Ю.Лосицький" будівлі на Володимирській, 47, Київ розпрощався з вельми знаковою історичною садибою. Наприкінці ХІХ століття тут була рисувальна школа, де вивчав основи малярства „реформатор мистецтва ХХ століття" Казимир Малевич. Належною реставрацією у цьому будинку можна було зберегти історію життя всесвітньо відомого художника і таким чином примножити честь і славу Києва. Але проект реконструкції майстерні „Ю.Лосицький" обумовив інший фронт робіт: старовинну будівлю зруйнували вщент, залишивши тільки фасад. І тепер стіна з двоповерховою надбудовою, за якою постали тисячі метрів офісних площ, про рисувальну школу і про батька супрематизму вже нікому нічого не промовить.

Чи не така реконструкція відбудеться і на Контрактовій?

Власне кажучи, не йдеться про те, що майстерня „Ю.Лосицький" — „найгірша". Вона просто така сама, як і інші столичні архітектурні спілки чи компанії. Котрі, догоджаючи смакам неофітів при владі, заробляють на перетворенні історичного лику Києва на потворний комікс.

„Впарюючи" столиці цей архітектурний комікс, маститі архітектори вкупі з іменитими пам’яткоохоронцями незмінно запевняють громадськість у тому, що всі їхні проекти перетворюють Київ на „справжню європейську столицю".

Чи справді подібне практикують сьогодні в Європі?

Коментар керівника Департаменту охорони культурної спадщини Естонії Бориса Дубовика: „Пам’ятка архітектури, яка надбудована мансардою, не кажучи вже про кількаповерхову надбудову, — це втрачена пам’ятка. Надбудова спотворює автентичність старовинної будівлі та історичне середовище навколо. Збереження пам’ятки у вигляді фасаду — це пам’яткоохоронний нонсенс. Фасад не становить ні історичної, ні культурної цінності. Коли від історичної будівлі залишається лише фасад — пам’ятка знищена. У Таллінні сьогодні реставровано — від інтер’єру до фасаду — 90% старовинної забудови міста. Максимально зберігаючи автентичність пам’ятки, ми зберігаємо правдиву історію і мистецькі надбання попередніх поколінь. Це, по-перше, робить честь державі, а по-друге, надзвичайно привабливо для туристів".

Коментар керівника Державної комісії з охорони культурної спадщини Литви Йонаса Глямжі:

«40% архітектури Вільнюса було знищено в період Другої світової війни. Але ми не прагнемо відбудовувати втрачене. Відбудова — це брехня. Ми максимально намагаємося зберегти те, що залишилося. Єдиний відбудований об’єкт у Вільнюсі — замок монархів. Це було виняткове для Литви рішення і його ухвалювали на рівні парламенту.

Надбудова пам’ятки архітектури мансардою чи створення всередині неї нового планування — це реальна втрата пам’ятки. Адже будівля перестає бути носієм правдивої історії. Спотворенням історичної архітектури можна дуже просто фальсифікувати історію.

Часом трапляються серед інвесторів диваки, які пропонують вкласти мільйони доларів у побудову якоїсь химери в історичному центрі Вільнюса. Але в Державній комісії диваки не працюють, тож подібні проекти навіть не обговорюються».

Ось як воно насправді — в Європі. І тому Таллінн щороку відвідують три мільйони туристів, Вільнюс — п’ять мільйонів. А Київ — 400 тисяч. Кожен турист за день перебування в країні витрачає в середньому 120 євро. Таким чином можна порахувати, у що обходиться столиці України втрата її історичного обличчя.

Але матеріальні збитки — це не найгірше. Порівняно з ціною, яку рано чи пізно доведеться платити за втрату правдивої історії і перетворення її на огидний комікс.

За матеріалами dt.ua