Незаконне рішення Київради спричинило конфлікт між двома групами людей, які вже більше двох з половиною років намагаються розв’язати його в судових лабіринтах. Потерпілі від фінансових втрат інвестори, що вклали гроші в сумнівне будівництво, звинувачують у своїй проблемі не владу і не забудовника, а мешканців, які не пускають їх на свою законну територію. Ця історія гідна увійти в підручники з політології, як приклад побудови громадянського суспільства в Україні.
Дайош висотку на місці спортивного майданчика!
Київська влада уміє творити чудеса. Для прикладу, пропонуємо історію одного протистояння незаконній забудові у столиці.
Жили собі люди в затишному спальному районі Києва. Ходили на роботу, дітей ростили, насолоджувалися цілющими пахощами соснового лісу, милувалися гарним краєвидом з вікна… Аж тут раптом – на тобі, бабусю, Юріїв день: Київрада під орудою Олександра Омельченка вирішила зробити «добро» людям. За шкалою моральності нашої влади категорія добра розуміється своєрідно: забрати в одних, щоб дати іншим. Представники влади, таким чином, відвели добрячий шмат землі під забудову висотки товариству з обмеженою відповідальністю «Марс». І не будь-де, а прямісінько під вікнами трьох дев’ятиповерхівок по Лісовому проспекту №№ 7, 9, 11 (будівельна адреса: Мілютенка, 29).
І не зупинило Київраду те, що на цій ділянці знаходилися гаражі інвалідів, автостоянка, спортивний майданчик, зелені насадження. Згідно з Генеральним планом забудови Лісового масиву, цією територією з 1973 року спільно користувалися мешканці трьох великих будинків. Земельна ділянка, яку отримало в оренду ТОВ «Марс», є невід’ємною частиною прибудинкової території, що знаходиться в користуванні мешканців будинків №7, 9, 11 по пр-ту Лісовому, і за утримання якої вони щомісяця сплачують комунальні платежі.
І наче не назвеш престижним цей район столиці: типові дев’ятиповерхівки, ніде й оку затриматися – хіба що ліс поруч. Однак, виявляється, непримітний пейзаж спального району ще більше можуть погіршити розчерки пера кількох чинуш. І тоді ліс (єдине, що створювало гарну картинку у вікні), фітонцидний та рятівний, може бути закритим стіною 23-поверхової висотки, причому не вціліє чимала частина дерев – бо розмах сокири у київських будівельників будь-здоров. Окрім того, будівництво багатоповерхового монстра у 16 метрах (!) від старих будинків створює небезпеку для їхніх стін та фундаментів.
Здавалося б, що ж у цій історії особливого? Хіба ж звикати українцям до порушення їхніх прав? Спочатку покричать, потім почухають потилицю, скрутять дулю в кишені й заспокояться. Однак, ніхто з самовпевнених чинуш не очікував, що вийде все по-іншому, по волі громади, що спирається на букву закону.
Гра в футбол у правовому полі
Мешканці Лісового проспекту не змовчали та сприйняли нахабне землевідведення як виклик. Не чекаючи манни небесної, вони розбили намети і 260 (!) днів та ночей чергували, змінюючи одне одного за графіком кожних 3 години, щоб не пропустити будівельну техніку на свою землю. Бо на київських забудовах – як на війні: пропустиш артилерію – і кінець піхоті.
Воювати довелося здебільшого жінкам. Деякі активістки відіграли у цій складній ситуації роль головного «енерджайзера». До спротиву підключилися навіть діти, які нізащо не хотіли віддавати чужинцям-«марсіанам» свого спортивного майданчика, де вони звикли грати у футбол.
Долучилися до роботи й депутати районної ради. На місці автостоянки, яку встигли розтрощити й понівечити забудовники, Деснянська адміністрація на прохання мешканців побудувала сучасний спортивно-ігровий майданчик зі спортивними тренажерами. Тепер цей майданчик – справжня окраса мікрорайону, куди сходяться позайматися фізкультурою не лише діти, а й їхні мами й навіть бабусі.
Але найбільше зусиль до відновлення своєї прибудинкової території доклали самі мешканці: саджали дерева, квіти, фарбували, розмальовували будку для вартування (це ноу-хау стало символом спротиву) – так що відчули себе люди справжніми господарями на своїй землі.
Хроніка подій на Лісовому висвітлювалася багато разів у пресі. А писати було про що: про те, як добродії з ТОВ «Марс» грубо фальшували громадські слухання, а потім зовсім вдалися до крайнощів і наймали бандитів для фізичної розправи з жінками та дітьми. Про незаконність землевідведення та періодичні тріумфи закону, які чергувалися в залежності від "напрямку вітру” із суцільним беззаконням. І особливо – про мужність людей, які й самі від себе не очікували таких громадянських подвигів.
А особливого терпіння у боротьбі з забудовником вимагала паперова робота: збір підписів, листування з депутатами різних фракцій, з чиновниками усіх рівнів…
Активісти вдалися також і до протистояння у суді.
У червні 2007 року протести мешканців трьох будинків дали свої перші вагомі результати: Київрада (вже за Черновецького) скасувала рішення попередньої влади про землевідведення під забудову та відмовила будівельній фірмі у поновленні оренди земельної ділянки, термін якої на той час вже закінчився.
Однак, ця перемога Закону та здорового глузду була одразу оскаржена в суді забудовником: у липні 2007 року ТОВ «Марс» подає в суд на Київську міську раду й одразу виграє справу.
У переважній більшості випадків на цьому етапі боротьба київської громади з забудовниками заходить у глухий кут. Складається враження, що застосовується певна схема навмисного програшу влади забудовникові. Неодноразово авторові публікації під час слухання у суді подібних справ доводилося спостерігати слабкий, навіть подекуди й непрофесійний захист з боку Київради, що контрастував з потужністю і високою підготовкою юристів позивача з боку будівельної фірми. Можливо, так могло б трапитися і в цій історії, якби не згуртованість та абсолютна переконаність у власній правоті мешканців Лісового масиву.
Чимало порогів довелося оббити, щоб змусити посадовців виконувати їхній священний обов’язок: сумлінно захищати інтереси громади, яка їх обирала.
І хоча головним мотором у цій складній правовій ситуації виступали представники територіальної громади, їх навіть не залучили до участі у справі і навіть далеко не завжди пускали в зали судових засідань. Але вони доносили свою правду до суддів через мегафони, демонстрували на власноруч виготовлених плакатах фотодокази брутальної поведінки наймитів забудовника. Можливо, дехто з суддів і дослухався до голосу народу.
Бог війни Марс проти богині правосуддя Феміди
Тим часом «Марс» продовжував наполягати на своєму, відверто на людях вихваляючись тим, що у них вистачить грошей на підкуп будь-якого судді. Невідомо, чим була продиктована така самовпевненість забудовника, якщо на судах його представники не змогли спертися на належно обґрунтовані підстави для виправдання цього будівництва – хіба що посилалися на статтю 47 Конституції України, що проголошує право кожного громадянина на житло. Однак люди бізнесу «качали права» за рахунок погіршення умов проживання інших громадян.
Будівельна фірма із зайвою самовпевненістю продає ще не збудовані квартири «інвесторам», тобто потенційним мешканцям ймовірної новобудови. Тож з деякого часу забудовник використовує цих інвесторів як козирну карту (мовляв, для людей стараємося!), зіштовхуючи їх лобами з мешканцями, які вперто чинять опір чужинцям, що зазіхають на їхню законну територію. Але ж ніхто не змушував цих громадян вкладати кошти в житло у неіснуючому будинку, будівництво якого було поставлено під величезний знак питання.
Уявіть собі життя людей, які живуть від суду до суду, всі думки яких крутяться навколо однієї теми, а до звичайних обов’язків (професійних, сімейно-побутових, материнських) додається ще й громадська робота: збір підписів, чергування у наметовому містечку, протистояння бандитам, яке не раз закінчувалося стресами та викликами швидкої, спілкування з журналістами, навіть наданням консультацій іншим борцям із забудовою. І так протягом кількох років поспіль.
Активістам довелося пройти усі «три кола пекла»: від Господарчого суду до Апеляційного господарчого, а далі до Вищого господарчого, і знову до суду першої інстанції – і так тричі! Недбалість окремих суддів, які сором’язливо закривали очі на самодіяльність забудовника, призвела до того, що прозора й чітка справа розтягнулася на 2,5 роки виснажливої судової тяганини. Адже й Генпрокуратура вказувала позивачу на закон, у якому однозначно стверджується, що після закінчення строку оренди поновлення чи припинення договору знаходиться в компетенції органу самоврядування (Київради), а не суду.
Нарешті, останнє засідання Вищого господарського суду столиці, що відбулося 19 січня 2010 року, поставило крапку у цьому питанні. Законність восторжествувала: ТОВ «Марс» було відмовлено у претензії на поновлення строку договору оренди земельної ділянки під забудову. Суд підтвердив і правомірність рішення Київради щодо скасування землевідведення ТОВ «Марс».
Битви за землю виснажують і переможців. Звичка до війни змінила їхнє ставлення до життя, вони не ховають далеко своєї зброї. Тепер вони ще дужче тримаються за свої права, які було так нелегко відстояти. Група спротиву не поспішає святкувати перемогу, однак і не думає поступатися своїми інтересами.
Цікавий нюанс: простежується зв’язок ТОВ «Марс» з ТОВ «Марс-1», що свого часу було відоме своїм безпосереднім зв’язком з скандально-відомою будівельною фірмою «Еліта-центр». У рішенні Київради від 23.10.2003 земля виділялася обом «марсіанам». Проте, це тема для окремого журналістського розслідування.
