Стаття 54 Конституції наголошує, що культурна спадщина охороняється законом.
Преамбула закону про охорону культурної спадщини пояснює, що об’єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою.
Закон наголосив: "Об’єкти, включені до списків пам’яток історії та культури відповідно до закону Української РСР "Про охорону і використання пам’яток історії та культури», визнаються пам’ятками відповідно до цього закону”. І все, крапка!
Верховна Рада, приймаючи закон, дуже добре розуміла: все, що не встигло потрапити до реєстру УРСР, але зафіксовано у списках та переліках виконавчих органів державної влади, їх підрозділів, необхідно визнати пам’ятками, щоб зберегти.
"Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку…”, йдеться в законі. Як бачимо, в першу чергу правова система обліку!
Тепер доречно сказати про облік пам’яток.
Наявність документів дає нам змогу, як на машині часу, повернутися у дев’яності роки, коли складалися та доповнювалися списки пам’яток відповідно до чинного на той час законодавства - закону УРСР. Про те, що перелік чи список на той час існував, мається підтвердження у наказах про взяття на облік нововиявлених пам’яток, це накази по комітету та управлінню охорони пам’яток історії та культури КМДА.
Накази затверджували перелік пам’яток, що були включені до загального списку як нововиявлені пам’ятки, які мали охоронний статус відповідно до закону УРСР.
На цьому тоді треба було поставити крапку, видати необхідний розпорядчий документ, зареєструвати його у Мінюсті згідно з указом президента та постановою Кабміну і визнати ці всі об’єкти пам’ятками. Тобто, зареєструвати нормативно-правовий акт. Оприлюднити його. Мабуть, логічно - закон є закон!
Але перелік, який мав стати охоронним документом, вже дев’ять років має статус робочого списку, продовжує поповнюватися новими щойно виявленими об’єктами культурної спадщини. Створена така собі мішанина.
Тобто, закон визнав об’єкти пам’ятками, а юридичну процедуру не проведено. Тепер зрозуміло, чому історичні будинки зникають, а відповідальності за це ніхто не несе? Багатьох пам’яток юридично не існує - це пам’ятки-фантоми.
Ви чули колись гучні судові процеси через руйнування чи пошкодження пам’яток? Ми - ні. Починається гамір, коли щось зносять, правоохоронні органи вивчають правовий стан речей, все закінчується - де-юре пам’ятки не існує.
Маємо те, що маємо, на жаль, пам’ятками визнав пам’ятки тільки закон. Об’єкти культурної спадщини не охороняються як пам’ятки, бо не мають на це правового статусу. Ці об’єкти продовжують вивчати, а при нагоді знищувати.
Виникає питання - скільки потрібно часу і державних коштів, щоб виконати закон - поставити крапку у списках об’єктів, крапку, яку треба було поставити ще у 2001 році.
Друге питання - чому? Відповідь може бути тільки одна: наявність конкретного облікового списку не дає можливості для маніпуляцій у правовому полі - закон написано чітко, а відсутність конкретного нормативно-правового акту-списку дає можливість зловживань, у кращому випадку - помилок.
Уявіть собі на хвилинку дії працівників ДАІ без відповідних інструкцій, затверджених наказами та зареєстрованих у Мінюсті, на підставі яких вони здійснюють реєстрацію автомобілів та регулювання дорожнім рухом, ще й при відсутності посвідчення у водія. Уявляєте?
Для пересічних громадян, для замовників, юридичних і всіх зацікавлених осіб на території Києва існує той список, який ведеться робочим порядком і у якому, як вже писали, все перемішано. Усі необізнані з тонкощами питання свято вірять, що омани і непорозумінь бути не може.
Тепер треба оприлюднити, що посаду начальника органу охорони культурної спадщини Києва з 1993 року очолює одна й та сама людина - Кухаренко Руслан Іванович.
Одночасно виникають питання: Чому при належному обліку (він, ми сподіваємося, був і є належним), наявності закону, Кримінального Кодексу у Києві продовжують зникати пам’ятки - об’єкти культурної спадщини?
Чому правоохоронні органи байдуже ставляться до втрати культурної спадщини столиці на землях історичного населеного місця, яке зберегло історичний ареал і занесене до Списку історично населених міст України. Байдужі до правової системи обліку нашої з вами спадщини?
Можна поставити ще більше незручних запитань до керівника цього органу щодо київської землі та охорони археологічної спадщини, але іншим разом.
А зараз з сумом можна й пожартувати, що "мистецька” творчість Кухаренка додала велику "гаму кольорів та смаку” у "палітру” порушення чинного законодавства у царині охорони пам’яток і заважає митцю бути взірцевим чиновником, адже він "по-своєму, по-творчому” розуміє положення "забезпечення захисту об’єктів культурної спадщини від знищення, руйнування або пошкодження”, бо добре знає - "щойно виявлені об’єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам’яток, підлягають охороні відповідно до вимог цього закону…” і іноді домислює "охороняються як пам’ятки”.
Правильно домислює. Але не завжди, інколи додає, що він працює, об’єктів багато… А взагалі це не жарти.
"Страва” з обліку пам’яток вже подана і поставлена на псевдо-правовий лад, який надав можливість введення подвійних стандартів у поняття та виконання закону. Встановлення загальної кількості таких фактів потребує досконалого розслідування і знову таки - часу. Перелік об’єктів культурної спадщини Києва підходить до позначки 4000!
Багато можна міркувати на тему, чому так трапилося, і наводити нові й нові приклади та жартувати.
Але відповідь одна - безкарність знищення культурної спадщини Києва поширила хвилю втрат. Громада Києва залишилася з охороною культурної спадщини на самоті, як це відбувається на прикладі вулиць Прорізної, Гончара та інших, адже Кухаренко ліквідував інспекцію державного контролю з охорони культурної спадщини як клас! Інспекція заважала йому у "творчій” роботі - постійно знаходила "рецепти” його "страв” та порушення "санітарних норм” на його "кухні”.
І все ж таки не тільки через те, що Кухаренко колись фактично протиправно "умовно” надав об’єктам із списків та переліків, які існували відповідно до закону УРСР, невластивого і незрозумілого їм статусу, і не через те, що він знищив Державну інспекцію з охорони культурної спадщини, закрутило мотузочкою законодавство, а безкарність, та ще байдужість правоохоронних органів до вимог Кримінального Кодексу, а як наслідок - невиконання рішень судів.
Так і крутиться мотузка: коли вітерець віє з одного боку - пам’ятки, коли з іншого - об’єкти культурної спадщини. Зручно. І весь час безкарно.
А таке собі довільне читання і повільне виконання чи невиконання закону дуже зручне для приготування різних, на будь-який смак, "блюд і коктейлів”, за різними стандартами та рецептами - меню на замовлення для всіх бажаючих.
То хто ж такий Кухаренко: висококваліфікований фахівець у царині охорони культурної спадщини чи витія, некомпетентний навіть у фаховому законодавстві? Насправді все набагато складніше: і те, і друге - за удаваною некомпетентністю ховаються складні схеми і багаторічне свідоме невиконання норм і вимог пам’яткоохоронного законодавства або ухилення від виконання цих вимог.
Тож і виходить, що Кухаренко на посаді начальника Головного управління охорони культурної спадщини КМДА виконує функції Кабміну і Центрального органу охорони культурної спадщини з 2001 року тобто, через мішанину з обліку, невиконання та ігнорування закону Кухаренко легко вирішує всі питання на своєму рівні.
Переліки-списки не опубліковані у пресі, накази в Мінюсті не зареєстровані і до Центрального органу охорони культурної спадщини об’єкти, які визнані законом УРСР і законом України пам’ятками, з 2001року потрапляють поступово, "дозованим порціями” на реєстрацію.
Ще один київський місцевий князьок, митець, начальник управління КМДА з повноваженнями прем’єр-міністра та Центрального органу охорони культурної спадщини. Нещасна Україна…
Звичку до маніпулювання фаховими законами за принципом "закон як дишло, куди повернеш, туди й вийшло” Кухаренко розповсюдив у всі боки своєї діяльності. Так, за офіційною інформацією прес-служби Контрольно-ревізійного управління щодо ревізії фінансово-господарської діяльності Головного управління охорони культурної спадщини за період з 1 січня 2007 по 1 березня 2009 вказано: "У ході перевірки виявлено безліч порушень фінансово-бюджетної дисципліни і порядку ведення бухгалтерського обліку на загальну суму 21,1 мільйона гривень”!
Неправомірність дій та порушення законодавства, які приводили Кухаренка до судів, зовсім не турбує Прокуратуру Києва та високих посадових осіб.
За невиконання Постанови суду Головне управління юстиції Києва 21 вересня 2009 направило подання до прокуратури з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності начальника Головного управління охорони культурної спадщини Руслана Кухаренка. Прокуратура вже більше року вивчає стан справи.
Час іде, закони виконуються повільно, буває не виконуються зовсім, порушуються.
Наша спадщина поступово зникає. Те, що може і має стати частиною національної ідеї, про яку так часто останнім часом йдеться мова, використовується Кухаренком у приготуванні особливої вишуканої страви на свій смак.
Слава Україні! Юрій Чуріков, архітектор, працював начальником відділу інспекції державного контролю з охорони культурної спадщини Головного управління охорони культурної спадщини КМДА Олексій Римар, історик-музеєзнавець, фахівець у галузі охорони культурної спадщини.

 

За матеріалами "Українська правда".