Генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська повернулась із Парижу з не надто оптимістичними вістями.

Ситуація загрозлива… ЮНЕСКО повністю володіє ситуацією в буферних зонах Софії і Лаври. Попередній проект рішення, що буде винесене на 34-у сесію Комітету всесвітньої спадщини, я читала. Нічого доброго для України там нема. Можу процитувати: «Центр всесвітньої спадщини (ЦВС) дуже занепокоєний тим, що будівництво завдасть непоправної шкоди 527-му об’єкту - Київ. Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра, Україна. Дуже суворо рекомендуємо країні виконати всі рішення, які надавались Комітетом всесвітньої спадщини. ЦВС ще раз підтверджує гарний стан Софії Київської і занепокоєний станом Києво-Печерської Лаври, особливо ситуацією навколо печер. Просить негайно встановити мораторій на забудову в охоронних зонах об’єкту до затвердження генплану чи детального плану території охоронної зони. Буде внесена пропозиція про включення українського об’єкту № 527 до Списку об’єктів, що знаходять під загрозою, якщо не будуть виконані умови, які поставлені попередніми сесіями».

До якого числа?

До 34-ї сесії, яка відбудеться в кінці липня в Бразилії.

Якщо ЮНЕСКО наполягає на введенні мораторію на забудову до прийняття певних містобудівних документів, це мало б стимулювати нашу владу?

У відповідності до Закону про столицю, мораторій має ввести міська влада. Ні Міністерство культури і туризму, ні Міністерство регіонального розвитку та будівництва цього зробити не можуть. Вони мають право лише рекомендувати Києву це зробити.

Але ми не чуємо від цих міністерств таких рекомендацій. Якщо місто незаконно виділяє земельні ділянки, які належать до особливо цінних земель, що згідно із Земельним кодексом мають виділятись лише за погодженням з Кабміном чи Верховною Радою, то чому такі повноваження не беруть на себе уряд чи парламент?

Кабмін теж може лише рекомендувати Києву ввести мораторій. Бо Київ – це держава в державі і цим користується. Зміни до Закону про столицю можуть виправити цю ситуацію, але поки що такої доброї волі народних депутатів ми не бачимо.

Як мені відомо, зараз готується велика нарада під головуванням двох Віце-прем’єрів України: Володимира Семиноженка і Віктора Тихонова, на якій буде обговорюватись і питання стану забудови в буферних зонах. Впевнена, що будуть прийняті рішення, які сприятимуть покращенню ситуації.

Чому наші чиновники так бояться ввести мораторій на забудову в буферних зонах?

На мою думку, проблема в тому, що дуже тяжко знайти законодавчі підстави для цього. Ми розуміємо, що інвестор, маючи всі дозволи, - хоча деякі з них отримані з порушеннями, - вклав свої гроші. Я вважаю, що треба ввести персональну відповідальнісь тих чиновників, які підписують дозволи. Треба довести в суді їхні порушення і з них вимагати компенсації для забудовників і моральні збитки.

Заступник Міністра Мінрегіонбуду Ігор Соколов говорив, що стаття про персональну відповідальність готується в Містобудівному кодексі?

Це обов’язково потрібно зробити. Бо чиновники в нас ставлять підписи бездумно, не зважаючи на наслідки як для самих пам’яток, так і для історичного середовища, в якому вони існують.

Якщо негайно не буде вжито рішучих заходів для виконання рекомендацій ЮНЕСКО, то Софії і Лаврі пряма дорога до «чорного списку»?

Дуже шкода, але так. Може так і треба, щоб ми опам’ятались?..

Але ми зараз говоримо про безвізовий режим, про допомогу, про культурні зв’язки. Таке рішення перекриває доступ до цього. Чомусь чиновники, які дають дозволи на будівництво, забувають, що рішення ЮНЕСКО мають статус рівноцінний документам ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій. Чому ми ними нехтуємо? Корінь зла у законодавчій владі міста, в Головному управлінні містобудування та архітектури КМДА. Здається, що там немає жодного фахового архітектора. Ми приносимо їм паспорт фасадів Андріївської церкви, а вони питають, чи це нове будівництво. Про що далі говорити?..

Що передбачає включення Софії і Лаври до Списку об’єктів, що знаходяться під загрозою?

ЮНЕСКО призначить моніторинг, щоб прослідкувати, як держава реагує на вимоги міжнародного законодавства. Можливий щорічний, щопіврічний чи навіть щоквартальний моніторинг, який буде відбуватись вже без участі наших чиновників. Далі буде прийматись рішення, чи на наступний рік об’єкт залишиться в Списку об’єктів, що знаходяться під загрозою чи держава вжила всіх заходів, щоб виправити ситуацію і об’єкт повернеться до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Так, наприклад, було з Кельнським собором у Німеччині. Якщо нічого не буде зроблено за два роки, то цей об’єкт буде виключений зі Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО назавжди…

А як ЮНЕСКО сприймає сигнали, шо надходять від громадськості? Бо Національна комісія України у справах ЮНЕСКО вважає громадськість винною в тому, що ЮНЕСКО про нас погано думає.

У ратифікованій Україною Конвенції, в настановах до її виконання у статті 12 написано, що ЮНЕСКО дуже позитивно сприймає вплив громадськості на дотримання міжнародного законодавства в своїх країнах. В розмові з пані Сидоренко-Дюлом я не відчула якогось негативу. Навпаки, якщо держава не може впливати на процес, то громадськість має їй допомогти. Подивіться, що зараз робиться в Санкт-Петербурзі з будівництвом Охта-центру. На 32-ій сесії комітету ЦВС ЮНЕСКО були навіть доповіді про вплив громадськості. І на сесіях представники громадськості теж присутні. На сайті ЮНЕСКО є анкета, яка дозволяє отримати запрошення на сесію.

А зараз під час зустрічі з пані Сидоренко-Дюлом Ви запитували про Андріївську і Кирилівську церкву, чи внесуть їх за таких негативних обставин до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?

Мені однозначно дали зрозуміти, що подальше просування всіх наших номінантів буде призупинено. Яким чином це буде відбуватись – відповідь дасть ІКОМОС до кінця травня.

Чи ІКОМОС працює через наше бюро ІКОМОС, членом якого Ви є?

В інших країнах – так, у нас - ні. Навіть в лютому цього року на звітній конференції Українського комітету ІКОМОС президент – Микола Яковина, що на той час був заступником міністра культури і туризму, - жодним словом не обмовився про ситуацію, що склалася навколо нашого першого об’єкту Софії і Лаври, і другого - Львова.

Як формується делегація від України на сесію ЮНЕСКО?

Минулого року – все вирішувалось кулуарно. А взагалі державні делегації мають очолювати керівники центрального органу охорони культурної спадщини чи голови Нацкомісій із залученням представників зацікавлених організацій.

Скільки Софія недоотримає допомоги від ЮНЕСКО?

Це питання престижу держави і його не можна вимірювати в грошах. Прямих великих грантів ЮНЕСКО в Україну не дає. Ми отримуємо невелику допомогу в межах 5-20 тисяч доларів на конкретні проекти. Але на наші прохання найкращі міжнародні експерти ІКОМОС і ЮНЕСКО надають нам консультації.

Чи Національний заповідник «Софія Київська» намагається відновити свої повноваження як органу погодження, хоча б у своїй буферній зоні, які ви мали до 2000 року?

Ми подавали пропозиції декілька разів. І, навіть, недавно, коли Міністерство культури і туризму готувало зміни й доповнення до восьми законів, серед яких і Закон про охорону культурної спадщини. Там були розділи, які надавали заповідникам права органу охорони пам’яток у своїх охоронних зонах. Але чиновникам Мінкультури це не було потрібно. Вони всі повноваження сконцентрували в Державній службі з питань охорони культурної спадщини. Навіть 32-а і 33-я сесії Комітету всесвітньої спадщини надали рекомендації створити координаційний орган, в який повинні входити всі зацікавлені установи, в тому числі й заповідники. Експерти були дуже здивовані, що головні архітектори наших заповідників не входять до складу Містобудівної ради Києва.

А як ЮНЕСКО сприймає те, що в Україні продовжуються «дискусії» з приводу святкування 1000-ліття Софійського собору, а не ведеться активна підготовка до відзначення такої дати на найвищому рівні?

Ми обговорювали і це питання із пані Сидоренко-Дюлом. Вона повідомила, що зараз неможливо скасувати дату святкування 1000-ліття Софійського собору, оскільки вона вже внесена до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО. Мінімум, який потрібно виділити державі, – це 5 тисяч євро, щоб орендувати зали і зробити виставку в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. А якби ще вдалося привезти творчі колективи, художників, поетів – це була б прекрасна нагода засвітити Україну для світової культурної громадськості перед ЄВРО-2012.

Зараз в штаб-квартирі ЮНЕСКО є презентація Росії - 1000-ліття міста Ярославля, яка організована і проведена на дуже високому рівні. На мою думку, це гарний приклад для України.

За матеріалами видання ProUa