Столичний бюджет у 2010 році отримав від продажу комунального майна трохи більше 113 мільйонів грн., а за чотири роки існування "Програми приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 рр.” - близько 579 мільйонів гривень.А скільки сотень мільйонів недоотримав або іншими словами - просто втратив - підрахувати досить складно, та все ж варто спробувати.

Так, за 4 роки - з 2007 по 2010 - було продано більше 96 тисяч квадратних метрів столичної нерухомості за середньою ціною близько 6 тисяч гривень за 1 кв. м. За оцінками аналітиків ринку, комерційна нерухомість у Києві у цей період коштувала близько 3,4 тисяч доларів за 1 кв. м.

Ось і виходить, що за чотири роки виконання програми приватизації міський бюджет втратив понад 1 мільярд  740 мільйонів гривень - фактично втричі (!!!) більше, ніж отримав.

Продам Хрещатик - недорого

За прикладами далеко від будівлі Київради ходити не доводиться. Комунальне майно на центральній вулиці Києва - Хрещатику - за останні три роки дорозпродане майже стовідсотково: Хрещатик 21 А, 30, 44 А, 44 Б, 46 А… за ціною… УВАГА!.. від 4 тисяч гривень за квадратний метр…

Так, одна із комерційних структур, наближених до родини мера Леоніда Черновецького, отримала 432,5 кв. м. на Хрещатику за плату - близько 12 тисяч гривень за 1 кв. м. І це при тому, що вартість 1 кв. м комерційної нерухомості у центрі міста впродовж останніх років не опускалась нижче 10 тисяч доларів. Лише під час цього "продажу” столична громада втратила понад 35 мільйонів гривень.

Ще один приклад - з району Львівської площі. 1235,4 квадратних метрів перейшло з комунального майна до майна одного з крупних девелоперів за середньою ціною близько 5 тисяч гривень за квадратний метр. У той час як ріелтери не пропонують в цьому районі нічого дешевше, ніж за 9 тисяч доларів за квадратний  метр. Результат - 70 мільйонів втрачених для столичного бюджету гривень.

Виходить, що місто фактично займалося благодійністю! Тільки благодійність якась однобока - на користь декількох осіб. Натомість кияни недоотримали від такої горе-приватизації сотні мільйонів гривень.

"Дядечку, як пройти до бібліотеки”?

Складається враження, що Програма приватизації 2007-2010 роки формувалась за одним-єдиним принципом - продати за три роки все, що тільки можна, а далі - хоч трава не рости…

Там "опинились” будівлі 13 посольств, 10 муніципальних аптек, 13 відділень Укрпошти, 13 філій Ощадбанку, ШЕУ 8 районів, Головне управління контролю за благоустроєм, Київська обласна митниця, транспортна прокуратура, станції метрополітену, найстаріший дитсадок "Орлятко”, санстанція Шевченківського району, відділок міліції і навіть Печерський районний суд Києва.

Пам’ятаю, на який опір у сесійній залі Київради свого часу наштовхнулась моя вимога виключити із програми приватизації будівлі, які орендують посольства іноземних держав. Тоді здоровий глузд зрештою переміг, Київрада внесла відповідні корективи до переліку об’єктів, що підлягають продажу, - і дипломатичного скандалу вдалося уникнути.

Потім кілька місяців тривала війна за "Орлятко” - найстаріший дитсадок Києва, єдина "провина” якого полягала в тому, що він розташований у самісінькому центрі Києва на Дніпровських пагорбах.

Навіть після останнього коригування приватизаційного переліку - виключення з програми приватизації 300 об’єктів - коли, здавалося б, вилучено було вже усе… під загрозою бути приватизованими все ще залишились окремі об’єкти загальнодержавного та міського значення.

Серед них - будівля Печерського районного суду Києва, ВАТ "Київський завод електротранспорту”, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, а також декілька відділень "Укрпошти” та комунальних аптек.

Той факт, що окремі з них не можна приватизовувати згідно із законодавством - наприклад, приватизацію медичних закладів прямо забороняє Конституція - здається, команду Черновецького мало цікавило.

На черзі - суд?

Після того, як побачив у Програмі приватизації 833,9 кв. м. за адресою Хрещатик, 42 А, напрошується лише одне запитання: це ж кому спало на думку продавати приміщення суду?

Печерський районний суд. У далекому 2003-му міська влада обіцяла побудувати для нього нову будівлю замість нинішньої тисняви на Хрещатику, 42 А.

Київрада навіть передала земельну ділянку на вулиці Гайцана приватній фірмі, яка мала звести нове приміщення для Печерського райсуду. Адмінбудівлю звели. Однак згодом вона була продана іншому власнику, який довів, що Печерському суду нічого не зобов’язаний віддавати. Довів, до речі, у судовому порядку, як це не парадоксально звучить…

На останньому засіданні комісії Київради з питань власності Територіальне управління судової адміністрації у Києві звернулось із проханням передати приміщення на Хрещатику, в якому розташований Печерський райсуд, йому на баланс. Щоправда, як виконати їхнє логічне прохання, одночасно залишивши будівлю на Хрещатику, 42 А у програмі приватизації, мені особисто незрозуміло.

Продавати чи не продавати?..

Очевидно, що основні активи міста - його майно - мають "працювати”, наповнюючи бюджет Києва. Немає нічого поганого в тому, що частину комунальних приміщень приватизує чи орендує приватний інвестор. Але він повинен сплачувати до столичного бюджету ринкову ціну за квадратні метри.

А ці гроші мають іти на ремонт лікарень, шкіл, закупівлю медичного обладнання, нових автобусів і тролейбусів, реконструкцію транспортних розв’язок міста, а не на придбання розкішних хутр та авто для однієї-двох "найрівніших серед рівних” родин.

По-друге, необхідно чітко усвідомлювати, що є приміщення, які не можна продавати взагалі. Наприклад, установи загальнодержавного та міжнародного значення, лікувальні заклади та суди. Посольства не можуть бути приватизовані ні за яку ціну. Так само, як і будівля суду. Тому що є речі, важливіші за гроші, зокрема, престиж та репутація України в цілому і Києва як її столиці, право людей захищати свої законні права.

Що ж до приміщень комунальних підприємств та установ, то місто перш за все має визначитись, які підприємства йому потрібні. Так, якщо столична влада вважає за доцільне зберегти, наприклад, мережу комунальних аптек, але не має достатньо коштів для їх утримання, то одним із варіантів розвитку таких закладів могли би стати договори концесії.

Така практика уже давно здобула популярність в усьому світі за рахунок своєї ефективності. Адже концесія дозволяє місту і зберегти контроль над своїм майном, і водночас залучити приватний капітал для його модернізації чи ремонту.

І наостанок: лише впродовж цього року Київ передав із комунальної до державної власності низку об’єктів, зокрема, Києво-Печерську Лавру, цілісний майновий комплекс КП "Генеральна дирекція по обслуговуванню іноземних представництв” і… нічого не отримав взамін.

А це теж питання ефективності використання комунального майна. Варто було би, наприклад, вести діалог, щоб держава в обмін на ці приміщення передала місту активи, які належать їй, але обслуговують виключно потреби киян (наприклад, пакет акцій АК "Київенерго”). Тоді можна було би говорити про взаємну вигідність і співпрацю.

Р.S. А поки що залишається сподіватись, що при підготовці нової Програми приватизації будуть враховані всі попередні помилки, і нам не доведеться за допомогою карти та Google вишукувати серед "нежитлових приміщень” будівлі лікарень, судів, митниць, прокуратур і посольств.

Денис Москаль, депутат Київради, голова фракції "Республіка Київ”, УП