Саме завдяки праці жінка виборола свою людську гідність, але ж який це був тернистий і довгий шлях! Ткацьке й прядильне виробництво перебували в жалюгідному з точки зору гігієни стані. ,,В Ліоні,— писав Бланкі,— в позументових майстернях деякі жінки змушені працювати водночас і руками, і ногами, майже підвішені на пасах”. 1831 року робітниці шовкової фабрики працювали влітку з третьої години ранку до ночі, взимку з п'ятої години ранку до одинадцятої вечора, себто 17 годин на день, ,,у цехах, часто шкідливих для здоров'я, куди ніколи не проникали промені сонця,— свідчить Норберт Трюкен.— Половина цих молодих дівчат хворіли на туберкульоз, ще не закінчивши навчання. Коли вони скаржилися, їх звинувачували в каверзах”. Крім того, прикажчики дурили молодих робітниць. „Щоб здолати їх, вдавалися до найганебніших засобів”,— повідомляє анонімний автор ,,Правди про події в Ліоні”. Траплялося, жінки поєднували працю на полі й на фабриці. їх цинічно експлуатували. Маркс розповідає в примітках до ,,Капіталу”: ,,Фабрикант пан Е. пояснив мені, що на ткацьких верстатах використовує лише жінок, що віддає перевагу заміжнім, а надто тим, які мусять утримувати сім'ю, оскільки вони значно уважніші й покірливіші, ніж неодружені, й працюють не покладаючи рук, аби тільки заробити дещицю для прожиття. Таким чином,— додає Маркс,— саме властивості, притаманні жінці, використані їй на шкоду, й усі моральні та делікатні елементи її натури перетворюються на інструмент її закріпачення, спосіб завдати їй страждань.” Підсумовуючи ,,Капітал” і коментуючи Бебеля, Ж. Дервіль пише: ,,Випещена тварина або в’ючак — ось якою майже завжди постає сьогодні жінка. Вона на утриманні чоловіка, якщо не працює, і лишається, утриманкою, навіть конаючи в праці”. Становище робітниці було настільки жалюгідним, що Сісмонді, Бланкі вимагають заборонити жінкам доступ у цехи. Слід врахувати, що жінки спочатку не вміли захистити себе й організуватися в профспілку. Перші жіночі об'єднання датуються 1848 роком: це були виробничі об'єднання. Статистика засвідчує, як повільно розвивався процес: 1905 року серед 781.392 членів профспілок налічувалося 69.405 жінок; 1908 року серед 957.120 членів профспілок налічувалося 88.906 жінок; 1912 року серед 1.064.413 членів профспілок налічувалося 92.336 жінок; 1920 року серед 1.580.967 членів профспілок налічувалося 239.016 жінок, а на селі — лише 36.193 на 1.083.957, тобто загалом 292 тис. жінок членів профспілок серед 3.076.585 охоплених профспілками чоловіків. Оця традиція покірливості, боязкості, брак солідарності й колективного самоусвідомлення лишили їх беззбройними за нових обставин. Усе це спричинилося до того, що жіночу працю впорядкували з великим запізненням. Лише 1874 року вийшов перший закон, два положення якого стосувалися жінок: неповнолітнім віднині належало відпочивати в неділю та святкові дні, їх робочий день обмежувався 12 годинами; жінок, яким сповнилося двадцять один рік, заборонялося залучати до підземних робіт у шахтах і кар'єрах — ото й усе. Перша хартія жіночої праці датована 2 листопада 1892 року: було заказано нічну працю й обмежено тривалість заводського дня, але двері для всілякого шахрайства лишилися відчиненими. 1900 року день скоротився до десяти годин; 1905 року став обов'язковим щотижневий відпочинок; 1907 року робітниця дістала можливість вільно розпоряджатися своїми прибутками; з 1909-го гарантувалася оплачувана відпустка породіллі; в 1911-му знову рішуче повернулися до приписів 1892 року; у 1913-му розробляються різні форми відпустки для вагітних жінок і породіль, їм заборонено працювати на важких і небезпечних роботах. Поступово оформилося соціальне законодавство, жіночу працю забезпечили гарантіями гігієни: наприклад, продавщицям заборонили довго стояти біля полиць з товарами, відтак їх забезпечували стільцями тощо. Наступний крок — міжнародні конвенції стосовно санітарних умов жіночої праці, відпусток у разі вагітності тощо.

                                             National-Anarchist Movement