Отже, жінка завжди була якщо не рабом, то васалом чоловіка. Обидві статі ніколи не складали рівноправних половин світу. Ще й дотепер, навіть не зважаючи на те, що становище жінки змінюється на краще, вона все ще занадто обмежена в своїх реальних правах. Майже у всіх країнах світу її статус неадекватний статусові чоловіка, і саме він стає на заваді її рівноправності. І навіть якщо за жінками формально визнано права, то через усталені звичаї вони не діють у реальному житті. Економічно чоловіки і жінки становлять мовби дві касти. В перших соціальні умови сприятливіші, ніж у їхніх новоявлених конкуренток. Чоловіки обіймають престижніші посади, одержують вищу заробітну платню, мають більше шансів на успіх; вони повсюдно — в промисловості, політиці тощо, і саме вони втримують керівні посади. До цих реально існуючих привілеїв доточується ще й особливий ореол, породжений історією: шану до чоловіків споконвіку прищеплювали змалку. Таким було традиційне виховання з покоління в покоління. Отож і не дивно: адже сьогодення вбирає в себе набутки минулого, а в минулому історію творили здебільшого чоловіки. У наші дні жінки виявляють дедалі більшу активність у побудові світу. Та цей світ поки що належить чоловікам, котрі не мають у цьому сумніву, а жінки не зовсім рішуче заперечують. Відмовитися бути іншою, облишити потурати чоловікам — це означало б для них позбутися багатьох вигод, які дає їм альянс з вищою кастою. Адже чоловік-сюзерен забезпечує жінку-васала матеріально, бере на себе відповідальність за її існування. Якщо ж жінка наважиться на економічний ризик, здобуваючи ілюзорну свободу, вона змушена самотужки торувати стежини до самостійного існування. А проте кожній людині, крім бажання утвердити себе як особистість, притаманна спокуса втекти від свободи, мовби перекидатися в бездушну річ. Це хибний шлях, який призводить до пасивності, отупіння, загибелі, перетворює людину на знаряддя чужої волі, позбавляє її трансцендентності, будь-якого поняття вартості. Та водночас це також і легкий шлях, бо надає змогу уникнути тривог і напружень життєвих колізій. Тому, утверджуючи вторинність жінки, чоловік тимчасом знаходить у ній таємного спільника. Отже, жінка не відстоює себе як суб'єкт, бо передусім не має для цього жодних засобів. Крім того, вона відчуває нерозривний зв'язок з чоловіком, хоча й не вбачає в ньому належної обопільності. І нарешті тому, що місія Іншої її здебільшого влаштовує. З усього сказаного випливає запитання: звідки цей дуалізм, чому так сталося? Гадаю, читачам цілком зрозуміло: суперечності між статями, як і будь-які інші, спричинили конфлікт. Очевидно також, що коли одна із сторін спромоглася здобути верховенство, вона розцінювала його як щось непорушне. Від самого початку перемогу святкували чоловіки. Але ж могло статися так, що жінки узяли гору, або ця боротьба за вищість точилася б без кінця-краю. Чому світ завжди належав чоловікам і тільки тепер відбуваються певні зрушення на користь жінок? І чи спрямовано ці зрушення на благо? Чи приведуть вони до справедливого поділу світу між чоловіками і жінками? Ці запитання аж ніяк не нові, на них уже є безліч відповідей. Та одне те, що жінка досі зостається іншою, спростовує всі обгрунтування, які будь-коли висували чоловіки: ці обгрунтування занадто очевидно продиктовано їхніми інтересами. ,,Все, що написано чоловіками про жінок,— сказала в XVII столітті маловідома феміністка Пулен де ля Бар,— має викликати недовіру, бо чоловіки звичайно виступають водночас і як судді, і як позовники”. Повсюдно і в усі часи чоловіки втішалися і пишалися тим, що саме вони є королями всесвіту. ,,Нехай буде благословен Господь Бог, Творець усесвіту, за те, що не створив мене жінкою”,— повторюють раз за разом євреї у своїх ранкових молитвах, а їхні жінки покірливо шепочуть: ,,Нехай буде благословен Господь за те, що створив мене зі Своєї милості”. Серед благодіянь, якими Платон завдячував богам, перше було те, що його створили вільним, а не рабом, друге — за те, що народився чоловіком, а не жінкою. Та чоловіки не могли б уповні користуватися своїм привілеєм, якби його не вважали за вічний і абсолютний, і тому вони утвердили своє право вищості. ,,Укладачі законів, будучи чоловіками, складали їх на користь своєї статі, а юристи згодом перетворили ці закони в основоположні принципи”,— засвідчила все та ж Пулен де ля Бар. Законодавці, священики, філософи, письменники, вчені наполегливо доводять, що принизливе становище жінки бажане на небесах і корисне на землі. Різні релігії, придумані чоловіками, так само відбивають це їхнє прагнення верховодити жінками.

"Fingert & Law Corporation"