Коли б то історія жінки розвивалася по висхідній! Однак еволюція раз у раз перекреслювала її здобутки. Саме римське право зазнало впливу нової ідеології — християнства, а протягом наступних віків знову перемогли варварські закони. Збуреність економічної, соціальної, політичної ситуації неминуче позначалася на становищі жінки. Християнська ідеологія неабияк посприяла її пригнобленню. Звісно, в Євангелії відчувається подих милосердя, що поширюється й на жінок, і на прокажених: саме злидарі, раби й жінки стали найзавзятішими прихильниками нового закону. У добу раннього християнства жінок, які упокорилися перед церквою, шанували. Поряд з чоловіками вони свідчили як страдниці. Однак у культових відправах брали участь лише на других ролях. ,,Дияконихам” дозволялося виконувати лише світські обов'язки: допомагати хворим, упослідженим. І хоча шлюб уважали інституцією, заснованою на взаємності, взаємній вірності зокрема, стає очевидним, що жінка мала бути повністю підпорядкована чоловікові: вустами апостола Павла утверджується єврейська традиція — запекло антифеміністична. Апостол Павло вимагає від жінок безликості й скромності. Спираючись на Старий і Новий Заповіти, він висуває принцип підпорядкування жінки чоловікові. ,,Не чоловіка було зроблено з жінки, а жінку з чоловіка. Не чоловіка було створено за образом і подобою жінки, а жінку за образом і подобою чоловіка”. І в іншому місці: ,,Як Церква упокорена перед Христом, так само жінка має в усьому коритися своєму чоловікові”. В релігії, що проклинає плоть, жінка постає як найгрізніша диявольська спокуса. Тертуліан писав: ,,Жінко, ти — ворота диявола. Ти зводиш того, на кого диявол не насмілився наскакувати прямо. Через тебе мусив умерти Син Божий. Ти повинна вічно ходити в жалобі та руб'ї”. Святий Амбросій: ,,До гріха Адама довела Єва, а не навпаки. Тож буде справедливо, якщо господарем жінки буде той, кого вона довела до гріха”. Святий Іоанн Златоуст: ,,Серед усіх диких тварин не знайдеться шкідливішої, ніж жінка”. Коли в IV ст. утвердилося канонічне право, недосконалість шлюбу як поступки людським слабкостям, несумісної з християнством, виявилася з усією очевидністю. . ,,Візьмімо в руки сокиру і вирубаймо під корінь безплідне дерево шлюбу”,— писав святий Ієронім. Починаючи від часів Григорія VI, коли священикам поставили за обов’зок целібат, небезпечний характер жінки особливо суворо підкреслюється. Всі Отці Церкви викривають її ницість. Розвиваючи цю традицію, святий Хома Аквінський заявляє, що жінка — лише ,,випадкова” й не довершена істота, різновид ,,невдалого” чоловіка. ,,Чоловік вивищується над жінкою так само, як Христос вивищується над чоловіком”,— пише він. ,,Призначення жінки — жити під рукою чоловіка”. Канонічне право не передбачало інших матримоніальних правил, крім тих, які регулюють питання посагу. Жінку позбавили дієздатності й фінансових можливостей. їй не тільки, як і раніше, заборонено працювати нарівні з чоловіком — тепер вона не може звертатися до правосуддя, свідчити в суді. Імператори перебувають під впливом Отців Церкви. Юстиніанівське законодавство шанує жінку як дружину й матір, але закабалює її родинними обов'язками. Не стать, а становище в родині спричинюється до жіночої недієздатності. Розлучення заборонили. Шлюб перетворено на громадську подію. Матері надано рівні з батьком права щодо дітей, в разі смерті чоловіка вона стає їхнім законним опікуном. Колишнє сенатське рішення видозмінено: віднині жінка може ,,просити” на користь третіх осіб, хоча не має права виступати поручителькою за свого чоловіка. Крім того, її посаг не надається до відчуження: він належить дітям.

                                                   "Fingert & Law Corporation"