Інтелігенція Коломиї виступає проти руйнації старої будівлі, яка має для міста історичне значення. Влада не зважає, посилаючись на те, що будова аварійна. Це австрійська триповерхова споруда у стилі мілітарного палаццо, проект якої затвердив сам імператор Австро-Угорської імперії. Зараз її просто розбирають на цеглу.

Історія будівлі

У Коломиї свого часу для потреб австро-угорської армії було збудовано добротні казарменні приміщення, які могли справно служити для багатьох наступних поколінь, навіть при умові їхнього перепрофілювання. Цю величну гарнізонну споруду біля парку Кирила Трильовського по вулиці Чайковського зведено за проектом німецьких зодчих в міліарному архітектурному стилі, з елементами європейського «палаццо», ідею якого запропонував сам архикнязь з династії Габсбургів.

Згодом, за часів ЗУНР, на основі цього формування було утворено 36-й полк ім. Гетьмана Івана Мазепи, вояки якого уславилися в боях з польськими загарбниками і большевиками в 1918-20 роках. Українські вояки, які відбували тут службу захопили владу в місті 1 листопада 1918 року.

Ось як красномовно описує розквартирування у цьому будинку свідок тих подій Василь Волицький: «З кількома товаришами мене відіслали до казарм 36 п. п. Знадвору – стиль австро-німецьких «бургів», чепурний, з червоної цегли, величний у три поверхи, наче не у нашій Коломиї, а десь у самому Відні». На довший побут у цих стінах зупинявся тоді полковник легіону УСС Вільгельм-Франц Льотрінген Габсбург – онук австрійського імператора Франца Йосифа I-го. Цей цісарський нащадок мав літературне псевдо Василь Вишиваний, бо володів неабияким сентиментом до української нації, завше носив під одностроєм вишивану сорочку, через, що, мабуть й був страчений в одній із київських катівень року 1947-го.

З цією будівлею пов’язані біографії і долі таких визначних українських військовиків, як сотник УГА Гриць Голинський, комендант Гуцульського куреня в 1919 р., ростріляний більшовиками у Станіславові 1941 р. Звідси 15 грудня 1918-го січовики йшли на допомогу Львову, що спливав українською кров’ю. На коломийському морозному ринку їх проводжали представники державної влади вільного міста. Польовий духівник о. Яросевич зачитав слова присяги. Окружний комендант, сотник Теодор Примак, який приймав парад, сказав тоді «Пам’ятайте, що вам вірить Батьківщина, пам’ятайте, що на вас задивлені з надією мільйони, пам’ятайте, що доля грядущих поколінь у ваших руках, пам’ятайте, що майбутність прославить, або прокляне вас!».

Що ж, через сотню років ці слова виявилися актуальними по відношенні до старенької, славної військової кам’яниці, яка могла би бути гордістю будь-якого іншого міста. Нині вона під реальною загрозою знесення, замість належного пошанування тих, хто вірою і правдою служив у цих стінах. І тому не байдужі громадяни міста висловлюють своє обурення й незгоду з приводу незаконної руйнації архітектурної пам’ятки давньої Коломиї.

Під протестом підписалися:

Олександр Козаренко – композитор, професор, секретар Спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв України.
Катерина Каркадим – заслужений діяч мистецтв України, член Спілки художників України.
Романа Баран – народний майстер України, завідувач відділу кераміки НМНМГіП.
Мирослав Ясінський – художник.
Василь Андрушко – художник.
Микола Семеняк – художник.
Емілія Бережницька – художник.
Микола Савчук – журналіст, видавець, краєзнавець, заслужений артист України.
Василь Нагірний – член Спілки кінематографістів, НСЖУ.
Андрій Малащук – член НСЖУ, Асоціації українських письменників України.
Дмитро Карп’як – журналіст, виконавчий директор Коломийського відділення громадської мережі ОПОРА.
Іван Маруняк – Коломийське представництво громадянської мережі ОПОРА.
Іван Вишиванюк – краєзнавець.
Володимир Гавриленко – краєзнавець.
Михайло Бережницький – підприємець.
Ігор Ганущак – підприємець.
Ігор Козак – підприємець.