Минає
20 років з того часу, коли перший номер газети «Успенська вежа» вийшов
у світ, і впродовж двох десятиліть з року в рік вона несе своїм
читачам Слово Боже, інформацію про життя Церкви та Братства. Це
звичайне чудо. Ні, чудо не в тому, що власне сама газета чудова, а в
тому що вона щомісяця виходить з-під друкарського верстата. За всіма
законами менеджменту і маркетингу, видання газети мало би припинитися
ще у кризовому 1992 році. Але всупереч всім законам економіки газета
друкується, щоразу міняючись зовнішньо і змістовно. Як говорить
преподобний Андрій Критський: «Де Бог хоче, там закони природи
відступають». ( 4 пісня канону)
Мало хто сьогодні пам’ятає, що
«Успенська вежа» мала старшу сестру на ім’я «Відродження». Ця перша
братська газета готувалася підпільно, друкувалася в Прибалтиці, і після
доставки до Львова розповсюджувалася у парафіях відродженої Української
Автокефальної Православної Церкви та осередках Братства святого
апостола Андрія Первозваного впродовж 1990 року. Головним редактором
був Святослав Ярема.
Після виборів у березні 1990 року до Верховної ради УРСР та місцевих рад Комуністична партія втратила
монополію на друковані засоби масової інформації. В 1991 році стало
можливим друкувати братську газету в Україні, і навіть зареєструвати її,
як легальне друковане видання. Щоб підкреслити свій зв'язок із
стародавнім Успенським Ставропігійським Братством, газета отримала назву
«Успенська вежа», на честь найвищої споруди середньовічного Львова –
дзвіниці Успенської церкви. Перше число «Успенської вежі» вийшло друком у
Львові в березні 1991 року, а її редактором став Роман Мисаковець. З
перших днів свого існування газета була змушена боротися за виживання в
умовах дикого капіталізму та первинного накопичення капіталу. Зростання
цін на газетний папір, що виготовлявся тоді виключно у Росії, вартість
друку, - все це доводилося долати управі Братства і редакції аби
тільки не згасити вогник друкованого слова у середовищі православних
парафій УАПЦ.
В 1992 році до роботи в редакції
взялася нова молода команда під керівництвом тоді ще студента
Львівського державного університете імені Івана Франка – Андрія Юраша
(сьогодні викладача, доцента ЛНУ). 1992 рік був переломним у житті УАПЦ –
у червні Президент Леонід Кравчук інспірував створення на основі
Статуту УАПЦ нової релігійної організації – УПЦ Київський Патріархат.
УАПЦ була позбавлена юридичних прав, Патріарха Мстислава не допускали до
виконання першосвятительських повноважень, не давали змоги владиці
оселитися у Києві. Через розходження Андрія Юраша із управою Братства у
поглядах на церковне життя, до роботи у редакції «Успенської вежі»
повернувся Роман Мисаковець. Тепер до економічних труднощів додався ще й
політичний тиск. Боячись накликати на себе гнів владоможців, друкарні
відмовлялися друкувати братську газету або ж виставляли такі розцінки
за друк, аби ми самі відмовилися від співпраці з ними і не турбували їх
у майбутньому.
Восени 1995 року Марія Горбаль,
фаховий редактор, запропонувала управі Братства спробувати свої сили у
редагуванні газети. Оскільки п. Марія працювала на державній роботі, то
газета виходила під її літературним псевдонімом – Марія Залізняк. Новий
редактор зорганізувала роботу таким чином, щоб задіяти знання і вміння
ширшого кола братчиків. Газету цього періоду можна назвати
направду братською – кожен міг себе проявити на різних ділянках роботи –
підборі матеріалів, написанні статей, коректурі, розповсюдженні, тощо.
Зміни у редакції співпали із змінами у житті УАПЦ: Патріарх Димитрій
призначив керуючим справами УАПЦ архієпископа Харківського і
Полтавського Ігоря Ісіченка, на Львівську єпархію у 1996 році було
висвячено владику Макарія Малетича, в 1997 році відбувся ІІІ Помісний
собор УАПЦ. Всі ці церковні заходи було би провести набагато важче і
складніше, якби не було регулярного друкованого органу, котрий би
інформував широкий загал духовенства і мирян про життя УАПЦ.
Наприкінці 1997 р. Укрпошта, сама
того не відаючи, зробила несподіваний подарунок редакції та Братству. В
1997 році газету було перереєстровано як всеукраїнське видання і
внесено до всеукраїнського каталогу передплати. Керівництво Укрпошти
вимагало від листонош виконання плану передплати. Річна передплата на
«Успенську вежу « коштувала 2 гривні 87 копійок і була найдешевшою в
Україні. Тож Братство отримало подарунок від Укрпошти у вигляді тиражу
понад 30 тисяч примірників, що спричинило створення штату редакції на
постійній основі, адже доти газета готувалася виключно на громадських
засадах. Тоді ж було придбано перший комп’ютер для редакції, що в той
час було великою розкішшю.
Нове тисячоліття знову принесло
зміни у роботу редакції. Марія Залізняк звільнилася з редакції, тож
довелося терміново шукати нового редактора. Спершу редагував газету
випускник Львівської духовної семінарії Павло Шиприкевич, а згодом о.
Йосип Богдан. Брак філологічної та журналістської освіти цих редакторів
дався взнаки, тож в 2006 році до роботи в редакції було запрошено Олега
Пендерецького, котрий в 1991-1995 рр. працював відповідальним
секретарем в редакції «Успенської вежі». Поступово, дуже повільно почав
відновлюватися тираж газети, завдяки Юрію Федіву розширилася мережа
передплатників братської газети на всю територію України.
На початку 90-х років, по приїзді
Патріарха Мстислава до України, на запитання одного із журналістів, чим
вони там займаються в Америці, владика Мстислав вийнявши примірник
«Українського православного слова», сказав: «Ось це є свідчення нашого
існування і нашої праці у вільному світі». Тож братчики, пам’ятаючи
слова повік незабутнього Патріарха, попри всі труднощі намагаються
підтримати свою газету і сьогодні, як свідчення апостольського служіння
мирян у сучасному світі.За матеріалами релігійно-інформаційної служби
<a href="http://risu.org.ua">Джерело публікації: risu.org.ua</a>
|