Меню сайту
Категорії каталога
На часі [1039]
Тенденції [174]
Провідники диктату повідомляють [71]
Погляд [174]
Життя групи [120]
Технології [7]
Люди дії [8]
Корисні поради [16]
В цьому розділі можна ознайомитись з різними корисними порадами
Форма входу

+ Український Тиждень. Новини

Інформаційна картина дня від українського часопису "Тиждень".

добавить на Яндекс
З ПИТАННЯ РОЗМІЩЕННЯ БАНЕРНОЇ РЕКЛАМИ ЗВЕРТАЙТЕСЬ ЗА ТЕЛ.0685860339
Головна » 2010 » Січень » 30 » Вежа монастиря у Підкамені потребує нагайної реставрації
23:56
Вежа монастиря у Підкамені потребує нагайної реставрації
У голови Львівської ОДА Миколи Кметя вимагають виділити кошти на реставрацію вежі монастиря домініканів 15–18 ст. у селищі Підкамінь Бродівського району.
Депутатське звернення з цього приводу оголосив депутата Остап Козак на сесії Львівської облради.
Він наголосив, що дерев’яна вежа монастиря перебуває в аварійному стані та може впасти з висоти понад 50 м. Депутат звернувся до М.Кметя з вимогою виділити кошти з резервного фонду на реставрацію вежі. За словами О.Козака, для відновних робіт потрібно близько 600 тис. грн.
Довідка.
Монастир домiнiканiв (комплекс) (XV - XX ст.)
Львівська обл., Бродівський р-н, Підкамінь смт,
Статус: Пам’ятка архітектури національного значення
Стиль: Відродження (Ренесанс)
Тип: Оборонні, Культові
Монастир Походження Дерева Хреста Господнього УГКЦ у Підкамені має давню передісторію, що своїм корінням сягає княжого періоду.
Чернече життя у цій місцевості бере свій початок ще з XII, але в документальних джерелах згадується лише 1464 у зв’язку із заснуванням містечка Підкамінь із замком і костелом для домініканців.
Будівництво обителі пов’язане з пам’яткою природи - Каменем.
Під час нападу татар 1519 містечко й монастир були спалені.
Традицію чернечого життя у Підкамені продовжив католицький орден домініканців. Сучасний архітектурний ансамбль монастиря формувався впродовж XVII-XVIII і є одним із найбільших в Україні. До нього входять собор, каплиці, келії, дзвіниця, оборонні стіни з вежами та брамою.
Зведення монастиря та костелу було розпочато 1612.
Спорудженню монастиря, серед іншого, перешкодив і початок визвольної війни українського народу: ще задовго до підходу військ Б. Хмельницького у 1648 насельники обителі розійшлися по безпечніших навколишніх монастирях і повернулися лише 1650.
Монастир будували у вигляді чотирикутника, з внутрішнім подвір’ям. Зведення розпочали від західного крила. Стіни обителі розросталися поволі, в міру надходження пожертв. Фундаторами монастиря були магнатські роди Вишневеньких, Чарторийських, Любомирських, Собєських, Потоцьких, Калиновських, теребовлянський староста Михайло Потоцький та король Речі Посполитої Ян III Собєський. На стінах монастиря та церкви до наших днів збереглися деякі пам’ятні плити фундаторів.
На внутрішньому подвір’ї обителі є монастирський колодязь, вирубаний у скелі глибиною близько ста метрів. Робота над його спорудженням тривала повних 18 років і була завершена 1708.
Монастирський комплекс за розташуванням та характером укріплень був міцною фортецею.
З південно-західної та північної сторони монастиря систему укріплень утворює зовнішній мур, що нагадує зірку. Автором його плану був полковник артилерії Христофор Дальке, якому належить і проект чисельних підземних укриттів.
Монастирський комплекс оточений високою кам’яною стіною із круглими вежами XVIII.
Найбільший розквіт монастиря припадає на XVIII, у другій половині якого число ченців сягало близько 150.
Важливою подією для підкамінських монахів була коронація ікони Богородиці, яку вже віддавна почитали як чудотворну. 1725 папа Венедикт XIII прислав для неї з Риму золоті освячені корони. Самі ж урочистості щодо вшанування ікони відбулися 1727. Загальна кількість усіх учасників свята досягла 200 тисяч осіб.
Завдяки численним зціленням прочан, що приходили до обителі, гору, на якій стоїть монастир, віруючі також вважали святою. На ній було зведено низку каплиць та житлових споруд. На особливу увагу заслуговує каплиця Стіп Богородиці - один із кращих взірців архітектури бароко (архіт. А. Кастеллі, Ф. Каппоні) — та каплиця святого Роха на цвинтарі, де поховані померлі від епідемій.
У 1769 році навколишні села спіткала епідемія чуми. Монастир закрився. Лишилися тільки троє ченців, які допомагали хворим. Усі троє вижили.
Труднощі підкамінських ченців спіткали після першого поділу Речі Посполитої (1772) та приєднання Галичини до австрійської корони. Відразу після оголошення декрету нового уряду про ліквідацію монастирів розпочалися численні заходи щодо закриття обителі: конфісковано зброю, коштовності, відібрано частину земельних угідь, до Золочева перенесено монастирську аптеку.
Тільки смерть австрійського цісаря Йосифа II (ініціатора ліквідації монастирів) урятувала обитель від остаточного закриття. Однак незважаючи на всі намагання духовенства, Підкамінська обитель не змогла досягти розквіту, яким втішалася у XVIII а згодом почала занепадати. 1913 у її стінах проживало лише 8 священиків та 7 монахів.
З Підкамінським монастирем пов’язана доля відомого історика домініканця вірменського походження о. Садока Баронча (1814 - 1892). Тут він провів безвиїзно 40 років свого життя. З-під його пера вийшло майже 30 монографій та понад 80 статей і нарисів до історії Жовкви, Одеська, Бродів, Бучача та ін. С. Баронч є автором кількох розвідок з історії монастиря.
Під час воєнних дій 1915 і пожежі 1916 споруди монастиря сильно постраждали. Згоріли дахи всіх будинків, внутрішнє оздоблення костьолу. У XX відреставровано.
Під час світових воєн монастир зазнав значних утрат та руйнацій. Артилерійські обстріли, пожежі, конфіскації, заслання ченців до Сибіру призвели до повного виснаження та закриття обителі на початку 40-х XX.
1946 на території монастиря радянська влада організувала в’язницю, що діяла десять років. Її створення відбувалося взимку, тому в’язні, рятуючись від холоду, спалили усі дерев’яні речі з храму та келій включно з іконами та вівтарями. Збереглося лише Чудотворне Розп’яття XVIII.
У другій половині 50-х років XX століття на місці в’язниці було влаштовано психоневрологічний інтернат закритого типу. Храм перетворено в конюшню, а згодом - у гараж для сільськогосподарської техніки.
У 1997 сакральні споруди та частину келій було передано монахам Студійського Уставу УГКЦ. Оскільки храм та монастир зазнали значних руйнувань, тепер ченці моляться у церкві ікони «Не ридай мене, Мати», що влаштована в колишній монастирській каплиці.
 
За матеріалами прес-служби Львівської ОДА
Переглядів: 855 | Додав: fingert | Теги: архітектура, памятка | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Січень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту
 
 
Українська експертно-правова лабораторія Юрія Мачулянського © 2024
Конструктор сайтів - uCoz