Вигнання з Лаври - 19 Липня 2010

Уже кілька років за парканом Національного Києво–Печерського історико–культурного заповідника тривають «розборки» за територію. А нещодавно скандал розгорівся з новою силою: у ЗМІ поширюється інформація про відселення клініки Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Громашевського, розміщеної на території заповідника. Також із Лаври хочуть відселити майстерні Спілки художників, Національний музей українського декоративного мистецтва та Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України. А вивільнені приміщення, мовляв, пустять на «божу справу». Щоправда, подейкують, що Українська православна церква Московського патріархату, яка господарює у Лаврі, планує створити на території заповідника… резиденцію патріарха Кирила. Чи справді музеї покинуть Лавру і яка в цьому необхідність, намагався з’ясувати кореспондент «УМ».

Чутки про виселення клініки інфекційних хвороб із території заповідника та акції протесту ВІЛ–інфікованих пацієнтів змусили «ворушитися» навіть перших осіб держави. Міністр охорони здоров’я Зиновій Митник мав заспокоювати громадськість обіцянками не чіпати лікувальний заклад, доки не знайдуть нове приміщення, яке «буде не гіршим, а кращим». Одначе директор Інституту епідеміології Віктор Марієвський запевнив «УМ», що до 16 липня Кабмін просить підготувати план заходів із переселення, над яким зараз успішно працюють. Але строки перенесення лікарні точно не визначено, тому цей заклад може перебувати на старому місці ще цілий рік, а фінансуватиме переселення уряд.

В інших «переселенців» перспектива більш туманна. У Державному музеї музичного, театрального і кіномистецтва України з «УМ» спілкуватися бажання не мали. Там про відселення не чули, а коментувати ситуацію відмовилися.

«Ми готові до силового захоплення приміщень»

…Художник Юлій Шейніс проводить нас до своєї майстерні в Лаврі. Всюди картини, фарби, рамки, приладдя, старі книги, журнали, плакати… Ми сідаємо біля невеликого столу, Юлій дістає мундштук, закурює і говорить: «Ви запитуйте. Розкажу все, що знаю і про що здогадуюсь».

— У Спілки художників у червні закінчився строк дії орендного договору з Київрадою. Раніше, за традицією, він завжди подовжувався на наступний термін. Але ми отримали лист від дирекції заповідника, де нас просили виселитися протягом 30 днів, до 26 липня. Там ішлося про реконструкцію і капітальний ремонт комплексу на основі постанови Верховної Ради й підготовки до «Євро–2012». Але коли ми перевірили на сайті Верховної Ради інформацію про постанову, з’ясувалося, що її просто не було. А щодо ремонту — якщо це правда, повинен бути план, підрядник, кошторис. Але ж цього немає! Нас просто хочуть викинути.

— Ми розцінили його як ультиматум і звернулися в усі можливі структури: в Київраду, в Міністерство культури, в комісію з питань культури при Верховній Раді. Нас скрізь підтримали на словах, особисто Семиноженко пообіцяв, що питання вирішиться на нашу користь. Але це тільки балачки. На наше звернення створили комісію для вивчення питання. Вона визначила, що будинок ми зруйнували, тут працює п’ятеро художників (насправді нас 29) і ми «чужорідні елементи». А під час самого огляду намісник Павло взагалі розійшовся: кричав, називав майстерні «гадюшниками», вимагав ключів… От така вдячність монастиря за те, що десятиліттями ми і попередники реставрували і розписували церкви Лаври.

— Проти нас налаштовані рішуче, але йти ми не збираємося, бо просто нема куди. Ми готові до того, що пробуватимуть захопити приміщення силою, що вже практикувалося. Люди в рясах били вікна корпусів, закидали туди матраци, приковували себе до труб, ставили поруч каністри з бензином і таким чином захоплювали площі в Нижній і Верхній Лаврі. Я можу більше сказати: за інформацією з моїх джерел, при монастиреві є силова структура — люди, яких готують для виконання таких завдань. Але ми стоятимемо до останнього. Це точно.

І хоча художники валіз не пакують, про виселення голова живописної секції Спілки художників Іван Пилипенко говорить із гіркою іронією. За його словами, з одного боку, це намагалися зробити вже кілька разів, і безуспішно. З іншого — такої агресії, як тепер, коли заповідник очолила Марина Громова, не було. Тому «оптимізму помітно поменшало». «Знаєте, священики нас просто не бачать. В усіх сенсах. Ми наче у «шапках–невидимках» ходимо. Якось я стою біля вікна, а в майстерню заходять якісь церковні чиновники, намісник Павло, колишній директор, ще хтось мені не відомий… Вистроїлися, і один із них каже: «Бачте, приміщення пустує. Ми тут зробимо ремонт. Маленький. Там іще більші кімнати є». Може, я, прости Господи, святим став, що вже не видно мене? Це смішно, але і сумно, я вам скажу», — ділиться художник.

Пилипенко стверджує, що третину іконописців монастиря складають члени Спілки художників. Один із них веде недільні школи, ченці в нього вчаться. «Здавалося б, якщо всім добре, для чого влаштовувати ці скандали? — говорить Іван. — Усе пояснюють чутки: тут ніби планують готель влаштувати чи келії для ченців… А територія зручна — перекривай ворота і роби хоч гаражі, хоч паркування, хоч ресторан. У Лаврі ж машин завжди багато. Наприклад, сьогодні яблуку не було де впасти — свято ж Павла і Петра, з’їхалися всі».

Людмила Білоус, заступник директора з наукової роботи Національного музею українського народного декоративного мистецтва, сподівається, що їхній заклад переміститься до Музейного комплексу «Мистецький Арсенал», з яким ще 2008 року укладено угоду про розміщення там на 2–му поверсі постійної експозиції музею. Музей підготував наукову концепцію та тематичну структуру майбутньої експозиції і пропозиції щодо обладнання. За її словами, поки що не йдеться про те, що музей повинен покинути приміщення до конкретної дати: «Для багатотисячної музейної колекції необхідні великі площі, а таких сьогодні ніде немає. Якщо говорити про «Мистецький Арсенал», то там відсутні умови для розміщення експозиції і фондів: не завершено ремонт приміщення, не покрито дах, немає опалення, освітлення, сигналізації, обладнання. Такі справи не роблять поспіхом. Переміщення колекції ми бачимо лише за умови надання площ, придатних для експозицій і фондосховища. Якщо ж ситуація буде інша — осторонь не стоятимемо: будемо звертатися до ЗМІ, громадськості, державних органів. Бо музей має статус національного і перебуває під захистом держави».

Іконописці, як і «китайські горшки», монастирю не потрібні

У прес–службі Київської митрополії коментують конфлікт не надто охоче. А чутки про будівництво у Лаврі резиденції для патріарха Кирила називають вигадками. Що ж до виселення лікарні, то представник прес–служби митрополії Жанна зазначила: «Приміщення клініки відремонтують і відкриють там лікарню для священиків і прихожан. Деякі категорії людей лікуватимуть безкоштовно».

Архієпископ Павло взагалі переселення митців та музейників спростовує: «Ми нікого не відселяємо ні з одного музею. Я, навпаки, відстоюю те, щоб музеї, які належать мистецтву церкви і культури народу, були. Але, знаєте, коли виставляють горшки китайські…» Як з’ясувалося під час розмови, під «китайськими горшками» намісник має на увазі експонати Національного музею українського народного декоративного мистецтва. За словами архієпископа, музей просто необхідно відселити з Лаври з таких міркувань: «Ікони, ризи вони ніколи не виставляють, а привезли якісь горшки, килим із зображенням Леніна довго висів у них…»

(Тут треба зробити ремарку: вочевидь, постать Леніна архієпископу стала несимпатичною недавно. У 2008 році намісника Павла включила у список кандидатів до Київради Компартія України. Щоправда, скоро настоятель зробив свій вибір на користь Партії регіонів, але факт співпраці з комуністами лишається фактом — під транспортним університетом ченці й бабусі роздавали агітки за компартію).

Архієпископ Павло говорив з обуренням і про Спілку художників. Мовляв, вони повністю зруйнували корпус, але мають ще шість подібних у Києві, яких для них тепер буде цілком достатньо. Іконописних майстерень, які, за словами самого настоятеля, «там були споконвіку», дійсно, не буде — в них планують розмістити келії для ченців. «Якщо вас клініка цікавить, я вас теж можу запитати: ви б хотіли, щоб у приміщенні вашої редакції була інфекційна лікарня? Щоб поставили кілька ліжок для хворих від розкоші! Для клініки є чудове приміщення п’ятої лікарні (до речі, директор Інституту епідеміології про цей факт не знає. — Ред.), де є відповідна кафедра. І керівництво клініки не може бути проти цього! А в будівлі ми зробимо ремонт і відкриємо кафедру терапії чи кардіології», — наголосив архієпископ.

Про нове цільове призначення приміщення Національного музею українського декоративного мистецтва намісник Павло говорити бажання не мав, тому подякував і попрощався.

«Любов Кирила для влади важливіша, ніж визнання світу»

А ось депутат Київради Олександр Бригинець упевнений, що всі пертурбації на території Лаври — добре продумана кампанія влади. І, мовляв, правди про те, що насправді планують влаштувати у звільнених корпусах, не скаже ніхто: «Офіційної інформації ми ніде не знайдемо, доки вся робота не буде успішно проведена. Тому і виганяють людей. У «нової команди» є перевага в тому, що вона діє монолітно і своїх кроків не обговорює. З усього видно, що йде наступ, і в даному випадку люди дізнаються про всі хитрощі тільки з чуток і за підсумками дій. Виселити музеї — завдання просте, тут не думати треба, а командувати. А потім у якийсь момент приїде Кирило і вже матиме де жити. Виходить, що його любов для влади важливіша, ніж визнання світу.

З іншого боку, як мені сказала одна з близьких до релігійних кіл людина, ченцям невигідно платити сотні євро «цивільному» бізнесу за житло, а такий варіант, як готелі і келії, — дуже вигідний. І так є в усьому світі. Але якщо в Україні для цього забирають площі заповідника, який перебуває під охороною ЮНЕСКО, — це злочин. Не стане заповідника — побувати в Лаврі людям буде важче, бо всі правила встановлюватиме тільки релігійна структура.

+ Український Тиждень. Новини