В архівному документі «Ведомости о греко-российских церквах в Волынской губернии, состоящих по казенным трактам», датованій 1834 роком, Свято-Троїцька церква характеризується як дерев’яна, міцна, однак значно просіла в землю, потребує підкладки нових підвалин. Іконостас ветхий, в деяких місцях поновлений пристойно, ікони дуже ветхі, ризниця та начиння достатні, понад те слід зробити опасання… також північні та південні ворота на місці старих влаштувати нові… і всередині нову підлогу влаштувати. Через такий загрозливий для храму стан місцевому поміщику Фридерику Любомирському було висунуто вимогу протягом трьох років збудувати на цьому місці нову муровану церкву. Згідно інформації М.І.Теодоровича на місці існуючого храму ще в кінці ХІХ ст. знаходилася старіша дерев’яна, доволі міцна церква, побудована в 1719 році на кошт поміщиків та прихожан. Поряд знаходилася дерев’яна дзвінниця, котра на думку М.І.Теодоровича потребувала ремонту. Існуючий сьогодні храм був споруджений згідно з інформацією В.Войтовича в 1904 р., що загалом відповідає панівним архітектурним уподобанням кінця Х1Х – початку ХХ ст.
Церква розташована в південній частині м.Рівне, що історично виникла як заміське поселення Басів Кут у володіннях кн. Любомирських. Церква відіграє роль виразної вертикальної домінанти в навколишньому міському середовищі, сформованому переважно малоповерховою садибною забудовою обабіч її головної вулиці – Басівкутської.
Ландшафт церковного подвір’я та прилеглих територій характеризується спокійним рельєфом, що визначається приналежністю до низинної заплави річки Устя.
Об’ємно-розпланувальна композиція дерев’яного храму належить до п’ятизрубного типу з прибудованою з боку головного входу дзвіницею та службовими приміщеннями (ризниця та пономарня), що примикають до вівтарної частини з півдня та півночі. Габаритні розміри в плані 29.60 х 12.51м. Висота церкви до підхрестового яблука – 20.35 м. Центральна нава помітно перевищує інші суміжні зруби, перекрита чотирискатним дахом і має п’ятиверхе завершення – центральну головну баню на масивному восьмигранному барабані та чотири декоративні маківки по кутах. Подібна маківка акцентує також об’єм вівтарної частини. Прибудова дзвіниці має двоярусну композицію і завершується наметовим верхом, з аналогічною декоративною маківкою. Споруда підтримується мурованим цоколем, що має лицювання зі штучної бетонної плитки «під камінь». Дерев’яні стіни з брусу товщ. 20 см облицьовані ззовні шалівкою з горизонтальних дерев’яних дощок. Основне поле стіни почленоване кутовими пілястрами, горизонтальними гуртами в рівні верха та низу віконних отворів, завершене профільованим карнизом з «сухариками». Північний та південний зруби мають ззовні трикутні фронтони. Всі вікна мають півциркульний профіль і прикрашені фігурними лиштвами однотипної форми. Існуюче колористичне рішення ґрунтується на чотирьох основних кольорах – світло-кремове поле стіни, коричневі членування (пілястри, лиштви та ін.), синя покрівля дахів та покрівля бань і маківок з імітацією позолоти.
Сучасний зовнішній вигляд церква отримала внаслідок низки ремонтів та перебудов протягом 1990-х - початку 2000-х років. В цілому первісна об’ємно-просторова композиція збережена, однак суттєвих трансформацій зазнали маківки, покрівля, та колористичне рішення, яке раніше було наближене до біло-голубої палітри.
Церква має оригінальний іконостас з чотириярусною композицією. Внутрішні поверхні стін розписані масляними фарбами з відтворенням біблійних сюжетів. Високовартісні твори декоративно-прикладного та іконописного мистецтва відсутні.
Територія церкви обіймає земельну ділянку наближену в плані до п’ятикутника, впритул примикаючи до вул. Басівкутської. Рельєф території спокійний В межах ділянки знаходиться каплиця (2006р.) та дві одноповерхові службові будівлі.
За матеріалами наукових досліджень НУВГП, НДС
